Багато працюючи і допомагаючи своїй родині я не відкладав коштів і нарешті в свої 70 залишився геть самотнім. Навіть діти не хочуть бачити мене …
Як би сумно це не звучало але я залишився зовсім самотнім в свої 70. Мої власні діти від мене відмовилися, хоча по факту не було на те причин. За своє життя у мене було дві сім’ї.
З першої своєю дружиною ми познайомилися на весіллі у моїх родичів. Як зараз пам’ятаю цей вечір … Красива, довговолоса дівчина з пшеничними волоссям і блакитними, великими як ліхтарики очі танцювала в колі. Я тоді вперше її побачив і дуже чекав повільного танцю аби потанцювати з нею. І ось Я вже підійшов до неї, вона теж проявила до мене симпатію і через кілька місяців ми одружилися. У нас народився хлопчик і дівчинка, це звичайно принесло з собою нові турботи. Ми все частіше забували про існування один одного, дружина повністю переключилася на дітей, що не могло мене трохи дратувати.
Тоді на роботі я познайомився з іншою жінкою. Обманювати свою дружину я не хотів, це було б не чесно по відношенню до неї і до самого себе. Я вирішив поговорити з нею про це. Вона все зрозуміла і навіть погодилася з усім якось легко без істерек, я навіть подумав може у неї з’явився хтось інший і вже давно, може це і стало причиною наших холодних стосунків. В нас виявилися просто різні погляди на життя і вона своє життя на той момент повністю присвятила дітям. Я теж любив їх, але мені хотілося нормальних сімейних відносин, а не ігри в мовчанку по вечорах.
Далі у мене почався період нових відносин і жінка з якою я познайомився на роботі стала моєю другою дружиною. У нас народився син, якого я шалено любив і будь-які вільні хвилинки проводив з ним допомагаючи дружині.
Але і тут у мене не склалося сімейне життя, дружина кинула мене… Пішла до другого чоловіка і заборонила мені бачиться з моїм сином, але чітко назвала суму яку я повинен давати їй на сина. У мене була хороша робота, я отримував достатньо грошей і звичайно ж платив їй аліменти в тому розмірі який вона ж і зазначила, а також підтримував свою першу сім’ю. Я розумів що це мої діти і я нікого образити не можу, крім того мені було дуже приємно про них піклуватися. Моя мама теж любила всіх своїх онуків і була рада кожному.
Минуло кілька років і всі мої діти виросли, вже кожен має своїх дітей, свої турботи, своє життя… але на жаль нікому до мене немає діла. Наче мене не існує, ніхто жодного разу не цікавився як я живу та як моє здоров’я. А все тому що я нібито всіх кинув, що насправді є неправдою … Я підтримував своїх дітей фінансово доти поки дозволяла займана мною посада і стан здоров’я .. А зараз я залишився один, мені немає з ким поговорити і нікому зателефонувати… жаль що навіть власним дітям я не потрібен…
