Та нічого вона не страшна! Красива! Максимку, ну підтверди, що так!
Сашка стискала в обіймах обдерту, худющу, як тріска, кішку й влаштувала такий концерт, що сусіди навколо ухопилися за вуха.
Голосиста, як дудар на весіллі, Сашка з прізвищем Петренко, вміла достукатися до небес. Її пятирічний спринт по нотах то окрема тема: після таких «арій» у шибках на вікнах зявлялись дрібні тріщини. У дворі вже всі звикли до галасливого потомства пані Тетяни. Ніхто вже й оком не клипнув на їхні витівки, бо розуміли: тримати дисципліну у таборі з шести дітей то вам не груші трясти.
Тетяна працювала так, що будь-яка інша на її місці вже давно б впала на той кований паркан перед старим будинком у самісінькому центрі Львова й зависла б так балдахінчиком від втоми.
Щороку весною Тетяна разом із сусідами фарбувала цей паркан. Гордилися ним усі, а Тетяна мала повне право повисіти, якщо забажає. Але поки лиш зітхала:
Ох, дівчата, ми ж як гуцульські коні красиві, сильні, та весь тягар на своїх плечах. Все сама, все сама! Але я безсмертний поні, гарцюю по колу без ідеї куди мчу. Знаю тільки, коли щастя: вечір, діти ситі й чисті по ліжках, а раковина пуста: хто вже вимив посуд! Дурня, а як радієш цій порожнечі Ось це й зветься справжнє щастя!
Тетяна мала і вроду, і філософський розум, але кому та краса треба, як шість дітей, а підтримки з гулькин ніс? Особисте життя заховала у підвал будинку там йому й місце.
Матірю шістьох бути це ж не стакан узвару випити!
Але ніхто на Тетяну нарікав: усі знали її історію. З неї, між іншим, троє дітей прийомні, але не з притулку, а наче життя підсунуло «спадок» після інших родичів. Спадок або приймаєш, або не дуже. Тетяна інших варіантів не розглядала:
Мене ж не кинули? То й я не кину. Свої вони як не лопуцьки, то квасоля, зате рідні!
Мотиви свої не обговорювала головне, що вони у неї були.
Дівчиськом Таня зростала у девяностих. Мати її була королева краси селища під Тернополем: шлюб, фата із хмаринки й чоловік бізнесмен «із золотими руками» (хочя, більше ті руки виробляли проблем).
Рідних Таня не памятала. З бабцею ходила до цвинтаря, де на памятнику фото мами й тата. Таня гладить їх пальчиком, пошепки розповідає новини: то малюнок гарний, то шарф, який звязала бабуся.
Про їхню загибель дізналася у шістнадцять:
Бандюга був твій татко. Забрав із собою мою доню, й на тобі, розказувала бабця, витираючи сльозу. Але хоч тебе мені «налюбили». Залишилось щось добре з моєї дівчинки
Тільки тоді Таня зрозуміла, звідки у них дивні гості, що лишали конверти з гривнями на столі й іще менше питали більше кивали.
Бабуся гроші не тринькала: відклала й купила Тані простору квартиру у Львові:
Ось, дитя. Ото твій спадок, від мами й тата.
Жити там Таня не захотіла: у маминої мами на двокімнатній, хоч тісно, але свято.
Аж поки не зявилася Галина, двоюрідна тьотя, з двома своїми дітками Максимком і Лісою.
Таню, пусти нас пожити дітей в садок без прописки не беруть!
Бабця скептично буркотіла:
Не дай Бог, Танька, пустиш! Галка кормлена хитрістю лисицею
Та Таня не відштовхнула ні її, ні малечу. Совість мучила: квартира пустує, а тут дві голівки просяться під дах.
Бабусина мораль проста: «По-людськи, дітко, як наші пращури казали». І цього ніяка квартира не переважить. Але й у бабусі була мудрість:
Дати хату легко, але тоді Галка там навічно пропише своїх. Удочка так, а не рибка! мудро напучувала старенька.
Таня тяжко зітхала, але слухала. Галині віддали тимчасово маленьку квартиру бабусі: «Хай дітворі буде де бігати, а ми з Танюшкою на центр!»
Переїзд склався, бабуся пожартувала:
Йду я у сусідський магазин, як на роботу!
Здоровя в бабусі було вже на нулі, а Таня, стурбована, намагалась супроводити до поліклініки.
Та куди мені, я ще й не зовсім калоша! відмахувалась стара.
Зима, ожеледиця, двір під ногами кинь ледь-ледь, і вже лежиш. Біля поліклініки бабуся впала Люди проходили мимо, тільки львівський таксист, що висадив пасажирів поруч, підняв її сумку й викликав швидку.
Через добу бабусі не стало. Таня з Галиною зі сліз не вилазили у лікарняному коридорі.
Життя змінилося назавжди. Потім був Олег: пожили разом пять років, двоє дітей, розійшлися як люди без тарілок і битих сердець.
Ми ж друзі, Таню, мужньо пакував валізу Олег.
Ой, чула б тебе бабця! тільки зітхнула Таня, діставши номер Галини.
Галка, яка все ще працювала старшою медсестрою в обласній, влетіла до неї, уже традиційно сварячись на весь рід Олега:
Ну й став тобі жити! З дітьми посидить, це вже не мало! Моєму колишньому хоч записку напиши без толку.
Галь, а що мені робити?
Не сваритися! Це єдина порада. Все минеться, повір, ми витримаємо. Час, може, й не лікує, але закриває це все щоденною рутиною
Минув час Таня вгамувалася. Олег не забув про дітей, з новою дружиною виховували ще одну дитину, з Танею спілкувалися мирно: львівське «по-сусідськи», коротше.
Аж тут нова новорічна бомба:
Галь! Та як так? зірвалася Таня, зустрівши у коридорі задумливу тьотю з двома дітьми і животом.
Та, Таню, все як завжди в Україні: чоловік іще не взнав і вже втік. Не донесла йому свого «щастя»!
Одна дитина, друга А тепер двійня. Галя розгубилася:
Тань, та як мені з тими всіма? Максимка і Лісу треба піднімати, а тепер ще двоє!
Все у тебе вийде. Я ж поряд, підтримаю, пообіцяла Таня.
Тетяна вирішила: одну з квартир подарує Галині, бо ділити з нею, напевно, ні вона, ні її бабця не мали б серця.
Ти з глузду зїхала! покрутила головою Галина, тримаючи документи.
Це правильно, усміхнулась Таня. І бабуся з небес підтримала б!
З близнюків Тетяна й дала імена: Олександра на честь мами, Марія на честь тітки.
Галину з пологового зустріла вся дитяча банда:
Ну, тепер нас стало трохи більше! шептала Таня, дивлячись на пухнасту згортку.
Галка ж турбувалася серцем, але якось не до себе: близнюки ж бо на руках.
Через тиждень стало недобре: викликала сама собі швидку, десантувала відповідальних за малечу. На жаль, серце Галини зупинилося
Тепер Таня мала вже шість дітей. Опіка з району тільки зітхала: «Це ж яка відповідальність, пані Тетяно»
Допоміг Олег: юриста найняв, з дітьми посидів.
Ти впевнена? питав.
Панічно боюся, але інакше не можу! чесно відповідала Таня.
Олег стирав сльози з її обличчя:
Та ще й допоможу! Забула у тебе ще й бабця у небесах. Вона все підкаже, якщо вище щось не зрозуміють!
Страшно Але впораюся! і Таня вперше після смерті сестри усміхнулася.
Так і жили. Вночі Таня могла собі дозволити трохи поридати в подушку, але вдень була сильною. Виховувала, вчила добру, прощала.
Ось і зараз Сашка обіймає знайдену котяру біля підїзду, а сусідка вже висловлюється:
Та вижене тебе Тетяна з тією блохастою! Глянь, яка страшна!
Нічого, Сашка перелякано шукає старшого брата очима, потім дверей.
Того дня Таня мала вести дітей в зоопарк у Стрийському парку. Поки перевіряла рюкзаки, Максим з молодшими уже ганяли у дворі, приглядав за ними, батьків до просвітлення.
Максим, подивися за всіма, я тільки знайду свої кросівки!
В Лізи на полиці! Дивись, фарбу на другий глаз не забудь будеш схожа на пані котячку! хмикнув Максим.
Таня знайшла кросівки, нафарбувала друге око, підмалювала губи чому б ні, зрештою! Один раз в неділю можна й королевою себе відчути.
Вже в коридорі зустріла сусідку з натхненною посмішкою:
Йди, Таню, там тебе чекає котячий подарунок!
Сашка підбігла:
Мамо, ну глянь яка! Хіба не красуня?
А що могла відповісти Таня? Хіба щось?
Взяла кішку за шкірку, роздивилась і лише зітхнула:
В зоопарк не йдемо. В нас тепер свій тигр! Максим, де тут найближча ветклініка? Пішли!
І це буде чудовий день, хоча й не в зоопарку. Через місяць та страхітлива котяра стане пухнастою красунею, яка заселить у дім Тетяни ще одненьку каплю радості, а навіть океан щастя.
І для цієї родини це буде просто й зрозуміло. Бо тут вже давно збагнули: де є любов багато не буває!
