У мене є сусідка Тетяна, ми з нею однолітки, обом по шістдесят шість. У обох вже діти дорослі, живуть окремо від нас. Тож ми часто одна одній допомагаємо.
Та мені жаль Тетяну, адже її донька вже понад рік не навідувала рідну матір. Ні, вона від неї не відмовилася. Всі фінансові витрати на себе взяла. Тетяна навіть не пам’ятає коли востаннє сама собі комунальні послуги оплачувала. Її донька раз на тиждень замовила доставлення продуктів. Одяг, ліки, вітаміни. Ремонт у квартирі, найновіша техніка все в сусідки є. Та вона одинокою себе відчуває.
Доньку Олю вона ростила практично сама, чоловіка не стало, коли донці й десяти не було. Важко було, але Таня змогла давати донці все необхідне. Пам’ятаю, як Оля бувши ще дитиною говорила, що виросте й обов’язково стане багатою та успішною. А тоді купить мамі все, що вона захоче. Дійсно так і сталося. Оля зараз успішна бізнес леді, вона багато працювала та навчалася. Нічого їй з неба не впало, все чесно зароблено. І обіцянку свою виконує, для матері нічого не шкода.
Два дні тому у Тетяни було день народження. Прийшовши до подруги побачила її сумні очі. Вже другий день народження Таня зустрічає без доньки. З самого ранку отримала від Олі гору подарунків та квітів, а ближче до обіду її донька сама зателефонувала й привітала матір. Одразу попередивши, що має лише хвилинку на розмову, адже справ дуже багато.
Тож Тетяна замість радіти святу, геть засумувала. Не миле їй нічого, а коли бачить як чужі онуки приїжджають до бабусь то серце крається. З такими темпами її доньки, Тетяна не дочекається онуків.
Повернулася я додому й задумалася, яка я щаслива, що можу що вихідних бачити своїх онуків. Що кожного дня народження до мене злітаються мої діти, нехай і не дарують мені коштовних подарунків. Але я відчуваю їхню любов та турботу не на відстані, а поруч. Важливо пам’ятати, що батькам потрібна ваша увага, а не подарунки.