Дякую за підтримку, за вподобайки, щирі коментарі та відгуки на мої історії, за підписку, і окрема велика вдячність усім, хто допомагає гривнею від мене і моїх пяти хвостатих мурчиків. Якщо вам щось припало до душі, поділіться в соцмережах для автора це дуже приємно!
Чого ти така понура з самого ранку? Навіть не посміхаєшся. Давай снідати вже.
Чоловік, сонно потягуючись, зайшов на кухню нарешті вихідний настав.
На плиті шипіла яєчня з шинкою, а дружина розливала чай по горнятках. Вона поклала йому на тарілку більшу частину яєчні й подала шмат хліба: мовляв, їж, не барись.
Ти на мене щось маєш, Марічко? мяко запитав Олексій.
Та обидвоє ми винні. Не так дітей виховали, як треба було, Марія Іванівна сіла поруч. Теж пробувала їсти, але без апетиту.
Дочка і син уже виросли, а ми собі в усьому відмовляли, поки їх на ноги ставили. Такі часи були. Підтримували їх, а хто нас підтримає? Хоч би добрим словом. У них одвічні турботи: то, бач, нудно жити, то грошей не вистачає. І у Соломії, і в Андрія одне й те саме ниття.
То ти собі так накрутила.
Олексій Михайлович вже доїв свою яєчню та з насолодою мастив скибку масла на свіжий буханець, а зверху полуничне варення.
Тобі добре, вони ж мені все це пишуть, матері. Андрій вчора хотів із сімєю піти на боулінг просив позичити гривень до зарплати, а я розізлилася і не дала. Він образився. А перед тим Соломія дзвонила не складається у неї з карєрою співачки, настрій кепський. От і переживає. Я вже й не знаю, що їй казати: співати любиш співай для душі, але треба й працювати. А вона мріє заробляти співом, не виходить, а далі не хоче. Не всім це дано, пора б зрозуміти піти б вже десь улаштуватися. А ще, в дитинстві з Андрієм були не розлий вода, а тепер, здається, навіть не спілкуються зовсім
Марія Іванівна відсунула від себе остиглу яєчню і потяглася до чаю.
Та не накручуй себе. Все буде добре, ми теж були молоді, пам’ятаєш? намагався заспокоїти дружину Олексій, але вона тільки ще дужче розхвилювалася.
Що ти таке говориш, Льошо, ти згадай. Ми жили скромно, не чулися бідними! Коли Андрій народився щасливі були. Коляску й ліжечко подруга віддала, сестра розповитушки, рушники, хрестильну сорочку зі свого старшого. Все ношене, а як новеньке! Діти ж ростуть швидко. Ми щасливі були, а коли ледь не на всьому селі нашу «Ладу» шестірку купили ходили, як паничі. Навіть гараж під вікнами встановили, відчували себе заможними. А нашим дітям, як не побували за кордоном життя не вдалося. Вони це звідки взяли? Ми ж їх інакше вчили!
Часи такі, Марічко, зараз багато спокус. А вони молоді зрозуміють згодом, потерпи трохи.
Та щоб не запізно було Все життя гонитва за грішми, а життя пролітає. Дивлюся в дзеркало невже вже я бабуся? Ти ж уже дідусь, Льошо
Розмову урвав телефонний дзвінок: телефонував син Андрій.
Ну от, знову щось. Марія Іванівна відповіла і, слухаючи, очі в неї округлилися, вона зірвалася зі стільця.
Льошо, вдягайся мерщій, наш Андрій у лікарні, подзвонив сусід по палаті!
Що трапилося? Олексій Михайлович теж підскочив і став швидко збиратися.
До кінця не розібрала, але, здається, болгарка по руці пройшлася диск розлетівся. Нібито руку рятують, хоч би все минулося Як би він взагалі без кисті не залишився! Хутко ходімо.
Одягалися вони нашвидкуруч, ще не старі, але вже й не молоді, і бігли, забувши про все, до лікарні.
Поки поспішали, дзвонила Соломія: Мамо, я зайду до вас на обід, гаразд?
Приходь, доню. Мабуть, нас вдома не буде, крикнула Марія Іванівна захекано й, не дослухавши відповідь, побігла за Олексієм до зупинки автобуса…
У лікарні медсестра їх одразу заспокоїла руку Андрію врятували, хоч до сина ще не пускають.
Якщо не пустите сидітиму тут, чекати буду! Марія Іванівна вмостилася в холі, Олексій Михайлович поруч.
І тут у лікарню вбігла Соломія, кинулася до батьків:
Мамо, тату, чого ви такі засмучені? Все нормально ж! Андрій учора пішов на підробіток комусь машину ремонтував. Там щось заіржавіло, кріплення не відкручувалось, він різав болгаркою, ось диск і зірвався. Його вже прооперували, все загоїли. Пальці рухаються, мамо, не хвилюйтеся так! Вигляд у вас заплаканий, а все вже позаду.
А ти звідки знаєш? прошепотіла Марія Іванівна.
Ми з Андрієм завжди на звязку, і з його дружиною Лесею теж. Підтримаємо одне одного, як можемо, а що?
Та ми думали, що ви зовсім не спілкуєтеся, пояснив Олексій Михайлович.
Тату, ви ж такі мудрі, все знаєте, всі труднощі здолаєте, тому ми вас зайвий раз не турбуємо, усміхнулася Соломія. А ще ви обидва молодо виглядаєте, ось і не втручаємося до вашого життя, щоб хоч тепер пожили для себе.
Ну треба ж, а я ж думала, що вам байдуже, як ми усміхнулася у відповідь Марія Іванівна.
Та ви що, мамо! Ваше покоління, чесне слово, незламні люди. Ми стараємося бути схожими на вас, але не завжди виходить, та ми дуже стараємося, справді.
У батьків на обличчі зявилася посмішка, і очі вже не такі стурбовані були.
Мамо, тату, я ще хотіла сказати влаштувалась на роботу. А ще мене запрошують співати: то в садочку для малих діток, то вчора співала в геріатричному пансіонаті. Ой, як там аплодували! Одна бабуся навіть заплакала, сказала, що її дочка відома співачка, але все у розїздах, тому й здала маму сюди. Страшне це…
Соломія раптом міцно обняла батьків: Ми з братом вас дуже любимо, не сумнівайтеся…
Тут вийшла медсестра і дозволила ненадовго зайти до Андрія. Марія Іванівна ледве не розплакалася, але син спокійно сказав:
Мамо, не переймайся, всі труднощі вже позаду. Тату, ти ж сам розповідав, як у вас в гаражі, де «Лада» стояла, гніздо ос батько витягав, тебе тоді так вкусили, що ледь не загинув. Буває всяке. Як випишусь чекаємо вас у гості на Новий рік, а то метушня і бачимося рідко. Соломія ніби й хлопця хоче вам представити, тільки ще не зізналась…
Додому Марія Іванівна й Олексій Михайлович йшли пішки, вирішили прогулятись.
Ще не такі вже старі, проте вже й не молоді батьки.
Ой, це ж батьківське серце завжди болить за дітей. Здається, що в когось інші діти, як діти, хочеться, щоб свої були найкращі, жили правильно, слухалися батьків.
Але у них свій шлях, яким би він не був І діти наші гарні, бо ж вони наші.
