Все життя ми з чоловіком жили у мирі та злагоді. Обоє працювали на заводі, статків великих не нажили, але нам вистачало. Від заводу отримали квартиру, купили авто. Від батьків у селі залишилася дача. Дітей у нас довго не було… Згодом народився наш єдиний син Євген.
Ми люди середнього класу, не звикли розкошувати. Та й сину хотілося дати все найкраще. Підзбирали грошей, і купили однокімнатну квартиру. Пенсія не загорами, а квартиру завжди можна здавати квартирантам. Або віддати сину, коли той одружиться. Так ми з чоловіком сподівалися…
Шкода, але син пішов характером не в нас. У школі за ним росли золоті лози. Ми чесно працювали все життя, як всі люди. Женя ж завжди хотів легких грошей. Часто потрапляв у якісь авантюри. В старших класах син почав грати на ігрових автоматах. Як ми з батьком не просили одуматися його, нашої думки син не чув або не хотів чути.
Потім Женя почав скуповувати старі комп’ютери та деталі до них, збирати заново їх, налаштовувати і продавати дорожче. Іноді вдвічі! Обманював фактично тих, хто нічого не розумівся в цьому. Гарантій на техніку жодних не давав. Часто до нас додому приходили розлючені клієнти.
Це бізнес, мамо, всі так зараз заробляють. За цим майбутнє.
Після закінчення школи, ми домовилися з ректором місцевого економічного університету, щоб наш Женя там навчася. Не безкоштовно, звичайно. Я день і ніч молилася, щоб син взявся за голову і подорослішав.
Сесії ми платили з чоловіком, а син був зайнятий чим завгодно, але не навчанням.Додому приходив тільки переночувати. З горем пополам Женя закінчив університет.Після ВНЗ ніде не працював.Все шукав себе. Ми домовилися про його працевлаштування в муніципальне підприємство, але він пропрацював лише місяць, і сказав, що така рутинна робота йому не цікава. На додачу побив свого начальника.
Одного дня Женя прийшов до нас, і сказав, щоб ми перестали здавати в оренду квартиру, продали її, а гроші віддали для єдиного сина. Бачте, йому потрібен стартовий капітал.
На що – так і не міг сказати точно, говорив, що потрібно щось купити, на чому можна «заробити шалені бабки». І що він починає власну справу. Батько був категорично проти.
Навіть і не подумаю, кажу тобі моє категоричне “ні”. Мені соромно за тебе, сину! Ми освіту тобі дали, всю душу в тебе вклали, хотіли, щоб людиною став. А ти барига! Твої махінації до добра не доведуть, так і знай! Не хочеш чесно заробляти на хліб!,-сказав батько.
Вкладеш, прогориш і що потім з тобою робити? – пирхнув батько і дав сину 20 тисяч гривень з наших накопичень на чорний день. Через декілька місяців син дізнався , що ми з батьком допомогли коштами нашим родичам, багатодітній родині, у якої згоріла хата. Син був обурений! Як же так-то: йому дали подачку, а фактично чужим людям не пошкодували кругленьку суму.
Наступного дня син від нас переїхав на орендовану квартиру. Майже забув про наше існування. Тільки іноді дзвонив на свята…А потім все сталося як у страшному сні. Я йшла взимку з магазину, впала і серйозно зламала ногу. Зробили операцію, поставили пластину, тепер пересуваюся на милицях. А два місяці тому у чоловіка виявили пухлину, онкологія. Кошти розтанули швидко.Довелося просити у сина грошей, щоб рятувати батька. Женя тепер став бізнесменом, продає техніку з Європи.
Син же цинічно посміявся.
– Давайте начистоту. Допомагати мені, по совісті, ні з чого. Точніше – ні з чого з того, що я отримав від вас! Ви не вірили в єдиного сина. Я всього у цьому житті досягнув сам! Я не маю наміру йому допомагати. Колись Ви шкодували мені грошей, а зараз я жалію Вам. Викручуйтеся як хочете, продавайте квартиру, беріть в кредит, нехай родичі скинуться, хто чим може… А я вмиваю руки.Ну…хіба я перероблю вашу квартиру в якій живуть квартиранти під ще один свій офіс. Тоді зможу вам допомагати. Мені потрібні гарантії.
Після цієї розмови ми остаточно посварилися. Точніше чоловік … Син поїхав додому, а ми до лікарні. Гірко…дуже гірко, коли у душу плюють рідні діти….
