Гліб здавався мені надійним та відповідальним. Ми зустрічалися лише чотири місяці, коли я довідалася, що вагітна. Спершу боялася повідомляти цю новину хлопцеві, бо не знала, як він відреагує. Ми ніколи не говорили про те, чи хочемо мати дітей і якщо так, то як швидко це має відбутися.
Хай там як, а я точно знала, що буду народжувати. Гліб новину про дитину сприйняв байдуже. Сказав, що оскільки я тепер в такому положенні, то варто офіційно зареєструвати наші відносини. Ми розписалися, але наче якісь злочинці, переховуючись. Хлопець не дозволив навіть батькам повідомити, сказав, що поїдемо й просто поставимо їх перед фактом.
Мені така ідея не подобалася, але не могла я відмовитися від розпису лише тому, що не буду у білій сукні й поділятиму свою радість з найріднішими. Мама з татом, як я і передбачала, образилися, але новина про майбутнє поповнення швидко стерла будь-які образи між нами.
Коли я вийшла у декретну відпустку, то переїхала жити до батьків. У селі краще повітря, природа, домашні продукти. З Глібом ми домовилися, що після народження малюка я ще деякий час поживу з моїми батьками, щоб мати мала змогу мені допомогти та підказати, що буде потрібно, а вже потім повернуся до міста.
Розумію, це певною мірою неправильно, але Гліб повідомив, що влаштувався на ще одну роботу. Нічні зміни, а якщо маля не даватиме йому спати, то він взагалі впаде з ніг. Мені було шкода чоловіка, але я розуміла, що він дбає про добробут нашої сім’ї й це правильно.
Народжувала я у місті, поруч зі мною була мама, бо Гліба не відпустили з роботи. Ми побули в лікарні два дні, хлопчик народився здоровим, за що я та бабуся дякували Богу. Батько дитини прийшов лише на виписку. Його зовнішній вигляд бажав кращого, а шлейф перегару дав зрозуміти, що святкувати Гліб почав задовго до народження сина. Мені не хотілося влаштовувати скандалу, тому я вдала, що все гаразд. Дозволила чоловікові кілька хвилин потримати сина на руках, а коли Михайлик розплакався, забрала його до себе, чмокнула Гліба в щоку й поїхала до батьків.
Чоловік телефонував рідко, до нас взагалі не приїжджав й що дивно, навіть не запитав чи маємо ми гроші на наші потреби. Добре, що я відклала декретні виплати з роботи. Якраз купила синові візочок та одяг. Бабуся з дідусем подарували нам ліжечко та багато іграшок.
Загалом материнство мені подобалося, Михайлик був спокійною дитиною, не капризував, з цікавістю пізнавав світ. Просто янголятко якесь. Що мені не подобалося так це те, що Гліб взагалі не цікавився ні сином, ні дружиною. Коли я телефонувала, то телефон був вимкнений, сусідка казала, що вже кілька днів не бачила його вдома. Я злякалася не на жарт, залишила Михайла на маму, а сама поїхала до міста.
Відімкнула квартиру своїм ключем, Гліб спав п’яний й навіть не чув, що квартирою хтось ходить. Цілковитий безлад довкола, куча порожніх пляшок, прокурена квартира й гори сміття. Страшно уявити, що було б, якби я взяла сина з собою. Довго не думаючи, набрала повну миску води й виляла на Гліба. Він миттю прийшов до тями, але не одразу зрозумів, хто стоїть перед ним.
Ми сварилися, я звинувачувала чоловіка в безвідповідальності, а він зізнався, що не хотів ставати батьком й одруження зі мною стало для нього повним розчаруванням. Бачте, я зіпсувала його плани на майбутнє, тож тепер він заліковує рани спиртним. Тієї миті поглянула на свого чоловіка якось інакше й зрозуміла, що буду рада з ним розлучитися.
Єдине за що я вдячна Глібові – за сина. Одначе я не вимагатиму від нього аліментів, бо не хочу, щоб у житті Михайлика був такий тато, краще нехай приклад подає дідусь.
