Батько покинув сімю заради іншої жінки, коли його доньці було чотири роки. Він пішов одразу після Нового року; на порозі сказав: «Вибач» і зачинив двері. Мати сприйняла це спокійно, ніби це було неминучим. У її родині жодна жінка не знала щасливих шлюбів. Але через кілька тижнів вона вночі випила всі таблетки діазепаму та парацетамолу, що знайшлися вдома, і заснула назавжди.
Ранком Оленка довго намагалася розбудити матір, кричала, трясла її. Потім зїла щось із холодильника і знову спробувала. Втомлена, вона пригорнулася до матері й сама заснула.
Січневі дні короткі, і вже смеркалося, коли дівчинка прокинулася. Її розбудив холод. Вона натягнула ковдру, ще щільніше притиснулася до матері, але від цього стало лише холодніше. Тоді Оленка зрозуміла нестерпний мороз ішов від неї самої. Гарячі сльози обпекли їй обличчя.
У двері хтось зайшов. Дівчинка метнулася туди це була Тетяна, молодша сестра матері.
Оленко, ти тут! Де мама? Я весь день дзвонила їй, чому вона не бере?
Оленка вчепилася у пальто тітки, потягнула за собою. Вказувала на кімнату, кричала, але жодного звуку не виривалося. Лише сльози й соплі текли по обличчю.
Тетяна не могла мати дітей, тому чоловік кинув її через пять років шлюбу. Вона любила племінницю як рідну дитину. Коли трапилося лихо, оформила опікунство, і Оленка залишилася з нею. Тетяна оточила її турботою, але за три роки жодні лікування не повернули дівчинці голос.
Тої зими справжній мороз прийшов на Андрія, приніс густу сніжну куряву. Оленка з подругами каталася на санчатах у парку Шевченка, ліпила сніговиків, робила «сніжних янголят».
Додому, твої штани вже лід, а рукавички як крижинки. Зайдемо в магазин, купимо молока й макаронів, поспішала Тетяна.
Біля входу в магазин сидів рудий кіт. Виглядав спокійним, ніби нічого йому не треба, лише переступав лапами від холоду. Оленка присіла поруч, погладила його, а тітці показала, щоб ішла сама.
Гаразд, я швидко, але не відходь!
Кіт вигнув спину від задоволення, замуркотів. Дівчинка обійняла його, притулила обличчя до його шерсті. Раптом гарячі сльози котилися по її щоках, а кіт почав їх злизувати, чхав і знову лизав.
Фу, що ти робиш? Він же бродячий, брудний!
Тетяна схопила Оленку за руку, потягнула до машини. Дівчинка виривалася, але тітка посадила її на заднє сидіння, сама сіла за кермо.
Кіт підійшов до авто, дивився на Оленку й нявчав.
Він мій, а ми його залишаємо, прошепотіла дівчинка, слідкуючи за кішкою через вікно.
Ти щойно сказала щось? Повтори! голос Тетяни тремтів.
Ми не можемо його покинути. Він помре без мене! вигукнула Оленка.
Тетяна вискочила з машини, підхопила кота й сіла поруч із племінницею. Переляканий рудий вчепився кігтями в її пальто, але, побачивши дівчинку, переліг на її коліна й завмер.
Якщо хочеш кота, треба було просто сказати. Давно б тобі купила, усміхнулася Тетяна.
