Батько покинув родину заради іншої жінки, коли його доньці було лише чотири роки. Він вийшов із дому після Нового Року, присідаючи біля дверей, прошепотів Оленці “пробач” і зачинив двері. Мама сприйняла це спокійно, ніби це було неминуче. У її родині жодна жінка не знала щасливих і довгих шлюбів. Але через кілька тижнів вона вночі прийняла всі пігулки діазепаму та парацетамолу, що знайшлися вдома, і заснула назавжди.
Вранці Оленка довго намагалася розбудити маму, кричала, трясла її. Потім зробила собі сніданок з того, що знайшла у холодильнику, і знову повернулася до мами. Втомлена, вона пригорнулася до неї й заснула.
Січневі дні короткі, і вже смеркало, коли дівчинка прокинулася. Її розбудив холод. Вона натягнула на себе ковдру, притиснулася ще міцніше до мами, але від цього стало лише холодніше. Тоді Оленка зрозуміла нестерпний холод йшов від мами. Гарячі сльози обпалили її обличчя.
У вітальні хруснули двері. Дівчинка метнулася туди, назустріч тітці Насті, маминій молодшій сестрі.
Оленко, ти тут Де мама? Я весь день дзвоню, чому вона не бере?
Дівчинка вчепилася в тіткину куртку й потягнула за собою. Вона показувала у кімнату, губи її тремтіли, сльози котилися по щоках, але жодного звуку не виривалося.
Настя не мала дітей, тому чоловік пішов від неї через пять років шлюбу. Відтоді вона любила племінницю, як рідну дитину. Тож коли сталась біда, вона одразу оформила опіку, і Оленка залишилася з нею. Настя оточила дівчинку турботою, але за три роки жодне лікування не повернуло їй голосу.
Тієї зими справжній мороз прийшов із Святим Миколаєм, засипавши все навколо білим снігом. Оленка з подругами цілий день каталися на санчатах у Маріїнському парку, ліпили сніговиків, кувыркалися в пухнастому настилі.
Годі, вже час додому. У тебе вся одежа в снігу, а рукавички як льодяні кульки! Забіжимо ще в магазин за молоком і гречкою, поспішила Настя.
Біля входу в магазин, мов вартовий, сидів рудий кіт. Він був спокійний, примружив очі, ніби нічого йому не треба, лише переступав лапами від холоду. Оленка підійшла, присіла поруч і помахала тітці, щоб та йшла сама.
Добре, я швидко, але нікуди не йди!
Дівчинка ніжно погладила кота. Він вигнув спину від задоволення й почав муркотіти. Оленка обійняла його, притулила обличчя до його шерсті. Раптом її сльози впали на кота, а він почав облизувати їх, потім чхнув і знову лизнув.
Фе! Що ти робиш? Він же бродячий, брутний!
Настя схопила дівчинку за руку й потягла до машини. Оленка виривалася, але тітка посадила її на заднє сидіння й сіла за кермо.
Кіт підійшов до авто, дивився на дівчинку й жалібно нявчав.
Не можна, він тепер мій, а ми його покидаємо, прошепотіла Оленка, сльози котилися по вітру.
Ти щойно заговорила? Повтори ще раз! Настя ледве дихала.
Ми не можемо його залишити! Він без мене загине! вигукнула дівчинка.
Тітка вистрибнула з авто, підхопила кота й сіла поруч із Оленкою. Переляканий рудий вчепився кігтями в її куртку, але, побачивши дівчинку, стрибнув їй на коліна й завмер.
Ти хочеш кота? Чому ж ти раніше не сказала? Я б давно тобі знайшла! Настя всміхалася крізь сльози.
Той день навчив їх обох: іноді для дива потрібен лише один сміливий крок.
