Коли мені 5 років, батько зустрів іншу жінку, подав на розлучення. Оскільки ми з мамою жили у його квартирі, тому він просто наказав покинути його житло. Моя мама була гордою, падати в ноги або впрошувати батька одуматися вона не хотіла. Тому зібрала наші речі, і поїхала на Волинь до свого батька, Михайла Євгеновича, мого дідуся.
Ми стали жити втрьох в будинку мого дідуся. Жили втрьох проти усього світу. Він замінив мені батька, якого я фактично не знала. Він навчив розрізняти добро та зло. Завдяки дідусю я навчилася кататися на велосипеді, плавати на місцевому ставку. Ми з мамою поруч з ним ніколи не знали потреби. Він був справжнім чоловіком. Зізнаюся, я майже не сумувала за батьком, у нього народився син, тому зі мною він майже не спілкувався.
Дякую, тобі, дідусю,без тебе все було б інакше.
Він передав мені сімейні цінності, правила поведінки, якими я пишаюся. Мій дідусь був чесним, порядним та принциповим чоловіком. Він був справжнім чоловіком. У нього була дивовижна здатність переконати нас з мамою, що всяка біда минає, проблеми вирішуються, і на кожне питання завжди знаходиться рішення. Що життя без кохання-не життя. Тому, коли мама вдруге вийшла заміж за порядного чоловіка, дідусь схвалив її вибір.
Дідуся вже немає декілька років, а його теплі слова, спогади про нього зігрівають мою душу. Він виростив та виховав мене.Дякую, дідусю, за любов та підтримку. Без тебе все було б інакше. Холодно та самотньо.
