Коли 5-річна Марійка залишилася без матері, її тато обрав найлегший шлях. Чоловік вирішив віддати свою кровинку батькам жінки. Андрій не хотів морочитися з дівчинкою та відвіз Аню в село, до тещі та тестя. Під’їхав до воріт, висадив дитину, поставив сумку з речами і поїхав. Нікому нічого не сказав. Лише пилюка піднялася.
Бабуся Зоя не встигла вийти на вулицю, лише почула, що хтось під’їхав до двору. Коли вийшла – ледь не впала від здивування. Біля воріт стояла заплакана онучка Марія. Бабуся посунулася до онуки. Пригорнула її, витерла сльози та пішла з нею в хату. Діда Петра гукнула, щоб той заніс сумку. Поставила чай, дістала пиріжків. Сіли вечеряти.
Так і почалося сільське життя маленької Марії. Дівчинка росла на радість бабусі та діду. Старенькі виховували у дівчинці любов до природи та праці. Марія росла працелюбною, любила справедливість, вчилася гарно. Дуже любила допомагати діду та бабі, майже не гуляла з однолітками. Все за книгами сиділа.
Так промайнули як одна хвилина 12 років. Тут Марійка невдовзі і школу закінчить. Задумали дід з бабою відправити дитину на навчання у виш. Все ж Марія дуже розумна виросла, не варто їй в селі «коровам хвости крутити». Тому дістали гроші, які збирали на «чорний» день, та влаштували онуку в найкращий університет.
Марія в університеті також вчилася гарно. Отримала червоний диплом економіста. Вирішила повернутися додому та підіймати село з колін. Взяла кредит та почала будувати ферму. Людей не вистачало, тому дівчина дала об’яву в місцеву газету про пошук працівників.
Одного дня на порозі діда та бабусі з’явився 50-річний чоловік. Він попросився на роботу до Марії. Тільки за свою роботу гроші не просив. Хотів лише допомагати дівчині.
Пізніше з’ясувалося, що той чоловік – батько Марії. Він розкаявся і хотів, аби донька його пробачила. А Марія згодом пробачила.
А ви б пробачили чоловіка?
