Я рано подорослішав та звик покладатися лише на себе. Мені невтямки, що батьки вказують дорослим дітям що їм робити.
Зараз мені 32 роки та я уже маю певні погляди на життя, я самодостатня особистість. Живу так, як вважаю за потрібне, не вказую іншим що їм робити та дуже не люблю коли хтось намагається нав’язати мені своє бачення. Так було, поки я не одружився зі Світланою.
Коли ми тільки познайомилися, жінка мені здалася серйозною та дорослою людиною. Але відразу після одруження я побачив якою вона насправді є. Виявилось, що вона не має навіть власної думки. Все за неї вирішують батьки.
Після одруження ми проживали у квартирі Світлани попри те, що у мене є власна. Зараз я думаю, що краще було б проживати в моїй квартирі. Квартирі, яка стала нашою домівкою, жахливий ремонт, точніше його там немає, меблі в аварійному стані, старий металевий посуд. Таке навіть в жахливому сні не присниться.
Я зовсім не був готовий проживати в таких умовах, тому запропонував Світлані зробити ремонт в її квартирі. Вона нічого не відповіла та відразу зателефонувала до своїх батьків та розповіла про мою пропозицію. Почався справжній скандал. Тесть з тещею сказали, що я не маю права розпоряджатися чужим майном і щоб я робив ремонт у своїй квартирі, а до їх квартири я не маю ніякого відношення. Я в шоку! Як тут можна жити?
Згодом я зрозумів, що такий стан домівки для них норма. Коли ми приїхали в гості до батьків Світлани, то все стало на свої місця. Їх квартира як дві краплі води була схожою на квартиру дружини. Різниця була лише в тому, що у них дві кімнати, яка у них відіграє роль комори. Коли я заглянув в ту кімнату, то у мене стало волосся дибом: Там стояли старі дивани та шафи, на яких лежали речі, прикриті пожовтілими газетами.
Їли ми зі старого посуду з тріщинами. Бе!
Я запитав у Світлани чи вони завжди їдять з цього посуду. Дружина відповіла мені, що у них є новий, який стоїть в серванті та вони ніколи з нього не їли. Тоді я повідомив батькам Світлани, що наш посуд уже протікає та запитав чи могли б вони нам дати новий посуд. Вони повідомили, що з радістю поділяться посудом тільки пізніше, коли переберуть його.
Пройшло пів року та обіцяного посуду все не було. Мій терпець увірвався та я купив додому пару тарілок. Світлана зраділа такій покупці, адже сама ніколи б цього не зробила. Дружина поспішила поділитися цією новиною з батьками.
Що тоді почалося! Мене назвали транжирою, сказали, що я зовсім їх не поважаю, адже вони мали дати посуд, а я прийняв рішення самостійно і що я недостойний їх донечки. Я подумав, що це вже клініка, зібрав свої речі та подав на розлучення.
Мені навіть не смішно, адже тих людей я не скоро забуду. Зараз я живу в чистій та просторій квартирі з нормальним ремонтом та посудом. Таким щасливим я давно не був.
