Традиції дуже важливі у сім’ї, особливо, якщо це традиції виховання дітей. Мої батьки виховувалися у строгості та порядку, який часом переходив усі адекватні межі. Наприклад, батька змусили навчатись на військового, бо так захотіли дідусь з бабусею. А на те, що він гарно малює і справді талановитий, ніхто й увагу не звертав.
Ось так і батько у ставленні до нас ніколи до нашої думки не питав. Я, як перший син, відчув усе це на собі сповна. Повний контроль над усіма сферами мого життя. Туди не іди, це не роби, з тим не спілкуйся, ця дівчина тобі не пара, ми з мамою тобі обрали іншу, цей університет тобі не підходить, ти не будеш там вчитися, бо ми так вирішили, ми краще знаємо, що тобі треба.
Я з дитинства захоплювався спортом, грав у футбол, їздив на змагання. Але ж це не серйозне заняття, а лише дурниці, на які я гаю час, як вважали батьки. Тому навчатися мене відправили на адвоката, добре, що хоч в інше місто.
А мій молодший брат Антон був зовсім іншої вдачі, ніколи не сперечався з батьками, бо йому вигідно було, що за нього все вирішували. Йому допомогли закінчити школу, оплатили освіту, знайшли роботу. Але робота була малооплачувана, швидше підробіток. Тому йому на його забаганки не вистачало. А погуляти він любив і від гучних компаній не відмовлявся.
Спочатку його фінансували батьки, а потім батьків бізнес прогорів і грошей не вистачало на таке безтурботне життя. Тоді батьки почали чіплятися до мене, бо бачте, я забезпечений. Але ж я важко працюю, щоб забезпечити себе і мені з неба нічого не впало. На цьому ґрунті у нас почалися конфлікти, батьки стали на бік брата, а з мене зробили егоїста.
Дійшло все до того, що батьки поставили мене перед фактом — у брата важкий період в житті, йому потрібна фінансова підтримка. А під важким періодом малося на увазі те, що братова одна з дівчат, раптово завагітніла або “залетіла” як кажуть у народі й терміново треба було рятувати імідж сім’ї. Бо наш тато дуже пихатий і честолюбний чоловік. І така ситуація була неабияким ляпасом для нього, адже його репутація ідеального чоловіка з ідеальною сім’єю та дітьми була під загрозою. Тому, довелося рятуватися. А саме — робити гучне весілля, щоб ніхто навіть не запідозрив, що це все робилося похапцем і брата ледь вмовили одружуватися. Бо він ще й відмовився брати на себе відповідальність за зроблену дитину.
Так ось, це весілля мав оплатити я. Тато ляпнув здуру, що всі витрати покриє наша сім’я, а потім подзвонив мені й сказав, що я зобов’язаний за все заплатити. Бо я, бачте, маю якось віддячити батькові за все, що він для мене зробив. Коли почув відмову й зовсім логічне пояснення, що в мене, мовляв, своє життя, в мене є кохана і ми з нею теж плануємо майбутнє й наше весілля теж входить в ці плани, тато цинічно розсміявся.
Тато став погрожувати мені, назвав розчаруванням всього свого життя й ще всілякі інші образи. Але я вже давно не той хлопчисько, який буде його боятися, як раніше чи ображатися на його слова. Я вже давно живу окремо й далеко, я фінансово незалежний від нього і він не має ніякого права вказувати мені, куди дівати гроші. Мені діла немає до того, що у них там коїться. Якщо їм там потрібне це показушне весілля, нехай брата на роботу відправлять, адже це його косяк.
