Після цього дня, мені було складно не вірити у долю, бо все було так, як повинно було бути, хоча тоді я думала, що все йде наперекір. Почалось з того, що мій будильник чомусь не заграв і я проспала все на світі. Вийшовши з квартири й закривши її, я пригадала, що не вимкнула праску й мусила повертатися, а потім виявила, що ліфт не працює, тому з десятого поверху я була змушена спускатися сама. І вийшовши з будинку, я побачила, як мій автобус промчав повз, я йому махала, бігла позаду, але зупинятися для мене ніхто не збирався.
Я дуже запізнавалась, тому вирішила просто зупиняти машини. На щастя, майже відразу біля мене зупинився досить новий мерседес. За рулем сидів дивний чоловік, який часто дивився у дзеркало, коли я називала йому адресу, але сам ні слова не промовив за всю поїздку. Коли я намагалась вручити йому гроші, то він грізно на мене подивився й махнув рукою, тому я коротко подякувала й вилетіла в офіс, надіючись, що ще не сильно запізнилась. Весь наступний день я літала, як бджілка, тому й забула про ранішню пригоду з дивним чоловіком.
Ввечері я вже падала з ніг, проте мене оживив той самий чоловік. Коли я стояла на автобусній зупинці, мріючи лише про тепленьке домашнє ліжко, він підійшов до мене й простягнув букет троянд з запискою. Це сильно мене здивувало, але я його прийняла, почавши читати записку: «Привіт, я сьогодні був не дуже ввічливим, мене звуть Назар, я глухонімий, але хороший та приємний чоловік, ти не проти продовжити наше знайомство?».
Я не знаю, чи була наскільки здивована розвитком подій, чи втомлена, але наступну мить я дивилась на нього мовчки. Він і тут не розгубився, швиденько написав на телефоні: «Я вмію читати по губах, ти можеш зі мною розмовляти, я все зрозумію!». Я підняла на нього погляд й побачила щиру посмішку й не змогла не посміхнутися у відповідь.
Попри посмішку, у моїй голові відразу закрадися думки, що мене намагаються обманути та й таких стосунків я не хотіла, тому букет протягнула назад і повернулась від чоловіка. Додому я поїхала автобусом, на чоловіка не оберталась, хоча й спиною відчувала, що він провів мене поглядом.
Назар не залишив спроб завоювати мене і наступні кілька днів так само зустрічав мене зранку й ввечері з квітами. Я намагалась його ігнорувати, але серце мені підказувало робити зовсім інакше, тому одного вечора я таки сіла до нього в авто й сказала, що сьогоднішній вечір ми познайомимось більше і він вирішить, чи варто нам зустрічатися ще раз. Здається, тоді я вперше побачила його таким щасливим.
Назар дуже хороший та цікавий співрозмовник (так, вам не здалось). Він вміє вислухати й головне говорити, хоч і через нотатки у телефоні. Мені подобається проводити з ним час, я почала чекати кожної нашої наступної зустрічі з нетерпінням, а згодом усвідомила, що його німота та глухота ніяк не заважають нам жити повноцінним життям. Згадувала я про цю «проблему» лише коли люди інколи дивно на нас позирали.
Наступні пів року були найщасливішими у моєму житті. Кожна зустріч та побачення були наповнені позитивних емоцій. Я закохалася у нього, тому почала вивчати мову жестів. Він часто з мене сміявся, тому що я щось плутала, не могла нормально показати, або забувала, але все це лише робило нас ближчими та ріднішими, а одного дня він зробив мені пропозицію стати його дружиною.
Наступний крок був важким для нас двох. Знайомство з моїми батьками було дуже напруженим. Після того, як Назар пішов з будинку, батьки довгий час намагалися мене відмовити спілкуватися з «таким», а тим паче одружуватися, але я їх і чути не хотіла, для мене його глухота та німота лише були особливістю, яку я вже покохала, але ніяк не проблемою. Вони не могли мене зрозуміти й думали, що я пошкодую, що не послухала їх.
Коли я запросила батьків на весілля, то вони повідомили, що такого зятя не приймуть ніколи у житті, тому чекати їх не варто. Я надіялась, що вони схаменуться, але цього не сталося. На весіллі з мого боку було лише кілька друзів, попри це ми з Назаром вирішили не відступати від свого рішення.
Моє життя з Назаром нагадує казку. Я ніколи не пошкодую про своє рішення. З ним я справді щаслива.
Звісно, у нас бувають труднощі, особливо, коли ми відпочиваємо у компанії, бо зосередитися відразу на кількох йому важко та й друкувати з такою швидкістю теж нелегко, але всі мої друзі просто його обожнюють.
Кілька років тому у нас народилась донька, у неї не має ніяких хвороб, вона цілком здорова, обожнюю мене та свого тата і вже майже вивчила мову жестів й знає чимало слів. Я пишаюсь тим, яку сім’ю ми створили з чоловіком, попри те, що ніхто не захотів мене підтримувати.
Недавно моя мама знову вийшла зі мною на зв’язок, захотіла побачитися з онучкою. Ми чудово провели час, але зятя вони визнавати так і не захотіли. Надіюсь з часом, вони припинять бачити у ньому лише хворобу, а й побачать ту доброту та ласку, яку я відкрила вже давно.
