Батьки розповіли мені, що взяли мене з пологового будинку разом з кішкою. Ось така цікава історія. Мало хто в це вірить.
А починалося все не так вже й весело. Моя рідна мама відмовилася від мене ще в пологовому будинку та зникла. Мене поклали на вільне ліжечко та я увесь час плакала. Напевно, ніяк не могла змиритися з тим, що сталося. Замовкала лише коли мене годували або коли втомлювалася плакати та засинала. Так я й репетувала очікуючи поки мене передадуть до дитячого будинку.
Проте сталося так, що я раптом замовкла. Увесь персонал злякався, бо думав, що зі мною щось сталося. По словах медсестер до мене прийшла кішка та обійняла мене своєю лапкою наче хотіла втішити. Та кішка давно вже жила біля пологового будинку. Хтось колись їй виніс поїсти, так вона й зачастила туди. Як тільки її не проганяли, що тільки не робили, а вона знову і знову приходила. До того, прослизала всередину.
З часом персонал змирився та перестав проганяти пухнасту улюбленицю.
Як тільки від мене хотіли забрати кішку, я починала плакати та не відпускала її. Кішка полишала мене лише тоді, коли у неї були її котячі справи. Я тихенько чекала коли ж вона повернеться. Мабуть, це й була моя найперша подруга в цьому житті. Мене дивує наскільки тварини емпатичні. Я думала, що лише собаки бувають добрими, а з’ясувалося, що й кішки теж. Вона наче відчула що нені зараз як ніколи потрібна рідна душа та вона нею стала. Я більше не турбувала медичний персонал своїм криком.
Згодом виявилися охочі взяти під опіку мене, але без кішки. Персонал лікарні сказав, що без кішки я нікуди не піду, бо знову буду сильно плакати. Багато кого дивувало, що я смокчу котячий хвіст. Чому я це робила не зрозуміла. Головне, що кішка була не проти.
З часом з’явилися охочі забрати мене з кішкою, але вона перебирала. Не кожні батьки їй подобалися. Напевно, кішка про щось знала та відчувала які люди добрі, а які ні.
Врешті-решт, знайшлися чоловік та жінка, які припали моїй пухнастій подрузі до душі. Так нас й виписували разом. Мій татко ніс кішку, а мама – мене.
Тепер у мене є домашній улюбленець, який зі мною з пелюшок.
Я назвала її Ласка за її лагідний характер. Зараз, якщо в моєму житті трапляються якісь неприємності, Ласка сідає мені на коліна та починає муркотіти. Це мене заспокоює та в такі моменти я знаю, що все можна вирішити.
