Маленький Сашко потрапив у дитячий будинок, коли йому було 7 років і сталось це при живих батьках. Вони не хотіли так з ним вчиняти, але вирішили, що двох дітей не зможуть «потягнути», а оскільки старший вже міг постояти за себе й знав, що таке “батьківська любов”, то саме він й відправився туди.
– Головне, тримайся тут гідно, слухайся, що тобі говорять і пам’ятай, що ми по тебе обов’язково повернемось, як тільки з’явиться така можливість! – говорила мама Сашкові, міцно обіймаючи його, та відпускаючи до виховательок.
До 10 років батьки дійсно не забували про сина, інколи привозили йому чогось смачного, а на свята забирали додому, але після того, як хлопчик відсвяткував своє десятиріччя батьки припинили з’являтися взагалі. Він спочатку злякався, що з ними щось сталось, але одна з виховательок йому пояснила, що вони написали відмову від нього й тепер він може розраховувати тільки на себе.
Ці слова розбили й допомогли хлопчику одночасно. Зі слабкого лінивого хлопчика він перетворився на старанного учня й справжнього спортсмена. Він трудився, як міг, щоб отримати заповітне державне місце у бажаному університеті, а потім, щоб його помітили й взяли на хорошу роботу.
Такого розумного й цілеспрямованого хлопця помітили ще на 3 курсу. Викладач, що мав власну фірму, запропонував хлопцю працювати у ній його головним помічником і той відразу погодився. Зараз же він став його заступником й планує відкривати власну фірму, але для цього лишилось трохи дозбирати коштів.
Згодом, батьки дізналися, ким став їхній син і вирішили з’явитися у його житті. Пішли у старий дитячий будинок й вихователі, що з теплом згадували хлопчика, розповіли їм, де він зараз працює, а вже там вони дізналися, де він живе.
Вони постукали у його двері, пояснили, хто вони такі й очікували побачити хоч якусь емоцію на його обличчі, але він ніяк не змінився й попросив їх пройти на кухню. Там вони йому розповіли, яких дурниць наробив його брат, що зв’язався з поганою компанією, вліз у борги й втік кудись, а ті борги тепер вбивають з їх, погрожуючи виселити їх з квартири.
Вони наголошували, що після того, як хлопець їм допоможе вони знову зможуть стати сім’єю. Здавалось, сталевого хлопця це ніяк не розчулило, ніби він вислуховував чергових жебраків над дорогою.
Він спокійно дістав гаманця дав їм потрібну суму й таким же безжалісним голосом промовив: «А тепер забирайтесь геть і більше ніколи не з’являйтесь у моєму житті!». Раптом все змінилось. Тепер батьки стояли й плакали, як колись Сашко, а він проганяв їх у невідомий та жорстокий світ, без краплі любові.
Він знав, що колись настане день, коли йому доведеться зустрітися зі своєю сім’єю. Але з тієї самої «відмови» погаснули всі його бажання, мрії та любов щодо цієї «сім’ї».
