Моє життя склалося таким чином, що коли я одружився, батьки ледь не стали руйнівною силою мого шлюбу. Зараз я розумію, що вчинив правильно, обмеживши спілкування з батьками. Ще за студентських часів ми з Софією одружилися. Сам я із заможної сім’ї, на відміну від Софії. І мої батьки, і її кликали жити до них. Проте я дуже наполягав, аби ми жили саме з моїми батьками. Адже я був прихильником звичаю: чоловік приводить наречену до себе додому жити. Згодом ми переїхали до батьків. Не пройшло багато часу, як ми про цей вибір дуже пошкодували.
Раптово моя мама почала прискіпуватися до дружини з будь-якого приводу. Ну, наприклад:” Ну, можна ж душу вкладати в те, що готуєш, бо взагалі якось прісно й несмачно, як вату їсиш!“, “Ти не так прасуєш одяг, потрібно справа наліво, а не навпаки”. “Чому світло так довго горить? Ви його все оплатите?”. І найулюбленіше — мама постійно тикає носом Софії, що з неї ніяка господиня. Моя дружина, схиливши голову, це все вислуховувала. Мені від щирого серця було жаль її. Тому я часто заспокоював матір та просив, аби вона не лізла до дружини. Мене дружина влаштовує — це найголовніше. Потім попросив тата, аби він поговорив з матір’ю. Але батько відповів, що вони господарі цього дому, і ми маємо їх слухатися. Не було й одного вечора, аби Софія не плакала.
Згодом терпець увірвався в нас обох. Дружина просила, аби ми з’їхали та жили з її матір’ю. Щойно мої батьки про це дізналися, то відразу попередили: “Розлучайся, бо якщо переїдеш жити до мами своєї дружини, то вважай, що батьків у тебе більше нема! Добре подумай, бо залишишся без нашої підтримки та спадку. Знайди краще іншу дружину, яка буде нас поважати й цінувати”. Від почутого я був шокований і зрозумів, що негайно треба від них з’їжджати. Але вирішив, що найкращий варіант: орендувати квартиру, жити самим.
Просто у квартирі її мами могло ж бути таке саме, що в моїх батьків, хтозна. Дружина не сперечалася. Для оренди потрібні були не малі гроші, тому я пішов на роботу, цим самим забув про навчання. Довго не думаючи, я перейшов на заочну форму навчання і влаштувався на роботу, а потім пішов на ще одну. Відверто кажучи, цей рік був дуже важким для нашого подружжя. Та по маленьку ставало все дедалі легше. Софія закінчила університет, отримала червоний диплом та влаштувалася на роботу.
Пройшов деякий час і ми почали заробляти хороші гроші. Придбали власну квартиру. От тепер можна задуматися про дітей. На жаль, за цей час батьки зі мною так і не говорили. Чесно, мені дуже образливо, але я надіюсь, що коли на світ з’являться їхній онуки, то їхнє ставлення зміниться. Часто я чую від своєї дружини, що я її надія та опора, тому що заради неї пішов проти рідних батьків.
Пройшло вдосталь часу, а ні разу не пошкодував про вибір, тому що переконаний, що правда на моїй стороні. Ми з Софією один для одного — підтримка, опора, все. Я не сумніваюсь в ній. Впевнений, якби таке трапилося зі мною, то вона б вчинила так само. Також тішить думка, що ми нікому нічого не зобов’язані. Адже все, що маємо, заробили власними силами. Ми робимо, живемо так, як нам того хочеться. Звісно, при цьому ми поважаємо та цінуємо своїх батьків.
