Мрія про інших батьків
Оксана йшла зі школи в гарному настрої. Сьогодні в класі збирали гроші на квіти та подарунок для класної керівниці. А Максим сказав, що жінки люблять троянди. При цьому він дивився так, наче говорив саме для неї.
Від його погляду серце Оксани забилося швидше. Вона вирішила, що це натяк на його подарунок до 8 Березня. Ось подруги позаздритимуть.
Він сподобався їй одразу, як тільки вперше увійшов до класу. Минулого року його батька перевели служити у військову частину в їхнє місто. Максим був впевненим і незалежним. Здавалося, йому байдуже, що про нього думають інші. Це й приваблювало Оксану. Вона ж завжди хвилювалася через думки оточуючих, боялася потрапити в незручне становище, виглядати смішно.
Хлопці відразу почали поважати нового одноклассника, вважали його своїм. Він не був лідером, але до його слів прислухалися навіть вчителі.
Кінець лютого, але вже відчувалося наближення весни: птахи співали зранку, сонце гріло частіше, бурульки на дахах танули, дзвеніли каплями. Серце стискалося від передчуття чогось таємничого.
Оксана відчинила двері в кватиру й одразу почула крики. Батьки знову сварилися. Як же це набридло. Настрій зіпсувався миттєво. Адже раніше було добре — вони втрьох їздили на море, весело святкували Новий рік із салютами. А якщо вони розлучаться? І що більше нічого такого не буде?
У однокласниці Софії мати порізала вени, коли батько пішов від них. Софія плакала на уроках. А Мар’яна казала, що це навіть зручно, коли батьки живуть окремо. Обоє дарують їй подарунки й дають гроші. Та чи ж у подарунках і грошах щастя?
Крики раптом стихли. Оксана навшпиньках підійшла до відчинених дверей і зазирнула на кухню. Батько стояв біля вікна спиною. Мати сиділа за столом, сховавши обличчя в долонях. Плечі її тремтіли. Оксана зрозуміла, що мати плаче.
— Заспокойся, скоро Оксана зі школи повернеться, — сказав батько, не обертаючись. — Ну що мені зробити, щоб ти мені повірила? — У цю мить він озирнувся й побачив Оксану в дверях.
— Давно підслуховуєш? — зло спитав.
— Достатньо, щоб усе зрозуміти, — різко відповіла вона.
— Що зрозуміти? — Мати відвела руки від обличчя й подивилася на доньку.
Ніс був почервонілим, очі заплакані, туш розмазалася. «Невже вона не бачить, що таким виглядом ще більше відштовхує батька?» — з досадою подумала Оксана.
— Ви хочете розлучитися, — випалила вона.
Батько нахмурився, але мовчав.
— А про мене ви подумали? Вирішили, з ким я житиму? Нас, до речі, троє. Моя думка вас не цікавить? Я не хочу бути з кимось із вас, я хочу бути з вами! — Оксана теж почала кричати. — Якщо так, якщо ви«Якщо ви більше не можете бути разом, то знайдіть у собі сили хоча б не руйнувати моє життя», — прошепотіла вона, витираючи сльози, і вийшла з кімнати, залишивши батьків наодинці з їхніми думками.
