Моя мама ніколи не нав’язувала мені свою думку та давала мені можливість самостійно приймати рішення. Проте моя теща зовсім не така та це доставляє мені дуже багато дискомфорту. Здається, що вона хоче встромити свого носа в усі дірки, розв’язати усі наші питання. Та моя дружина Вікторія сприймає це спокійно. Напевно, вона звикла до такого стану речей. Чим довше живу зі своєю дружиною, тим більше розумію, що у нас з нею різне виховання.
Ця історія відбулася в День мого народження. Цього року він випадав на вихідний та ми з дружиною хотіли відпочити разом. Внесли передоплату за поїздку до Львова, на нас чекала незабутня екскурсія цим чудовим містом та ми мали повертатися наступного дня додому.
Мене не покидало неприємне передчуття того, що в останній момент щось може піти не так, тож я вирішив діяти на випередження. Сказав Вікторії, щоб попередила усіх родичів про те, що ми цього дня святкувати з ними не будемо, бо у нас інші плани. Вікторія мене зрозуміла. Я наголосив, що особливо моє прохання стосується її мами Валентини Миколаївни.
І ось ми вже зібралися, через пів години нам потрібно було виходити, як раптом ми почули стукіт у двері. Це прийшла мама Вікторії. Я відчинив двері, а вона відразу пішла на кухню та поставила на стіл величезний торт та радісно сказала:
– Я сама його спекла, цілий день на це витратила.
– Мамо, дякую, але я ж тобі казала, що ми їдемо святкувати в інше місто, – сказала Вікторія.
– А що, ви хіба не завтра мали їхати? Ой, як незручно вийшло, я вже всіх родичів покликала до вас, зараз вони прийдуть та страви з собою принесуть. Я завчасно про все подумала, щоб вам не довелося готувати багато та мити посуд. Вам потрібно лише поставити порційні тарілки та склянки для гостей. Я про все інше подбала.
– Мамо, ти що, мене не чуєш? Ми вже зараз маємо виходити! – Вікторія уже почала втрачати емоційну рівновагу.
– А що ж я гостям скажу? Може, ви перенесете поїздку? Гроші ж вам повернуть. Всіляке трапляється в житті.
Я був переповнений люттю, мені хотілося якомога швидше звідси втекти. Потрібно було діяти рішуче. Адже якщо ми ще хоч декілька хвилин витратимо на те, щоб пояснити Валентині Миколаївні свою позицію, почнеться довга суперечка та ми запізнимось. Я дав тещі ключі та сказав:
– Бажаю вам гарно відсвяткувати мій День народження.
Потім взяв Вікторію за руку та ми пішли. Теща кричала нам навздогін:
– Як же святкувати День народження без іменинника? Що я гостям скажу?
Але ми вже були далеко та не хотіли чути її слів. Як же так можна? Вона навіть не запитала мене хочу я цього святкування чи не хочу. Це грубе порушення особистих кордонів та ця людина зовсім позбавлена почуття такту.
Вона хотіла зробити мені приємно, проте не врахувала моїх побажань. Якби ми залишилися, Валентина Миколаївна подумала б, що їй і надалі дозволено робити все, що заманеться та на цьому її витівки не закінчилися б.
Ми чудово відпочили удвох, я отримав справжнє задоволення від екскурсії та від того, що я побачив нові місця. Я морально відпочив та вважаю, що подібне проведення дозвілля є для мене оптимальним.
Теща ще довго на мене ображалася, але відтоді більше не займалася подібною самодіяльністю.
