Ми з чоловіком часто навідуємо мою маму, оскільки після одруження стали жити в сусідньому місті. За цей час у нас появилось двоє дітей: донечці чотири роки, сину – два. На вихідні щотижня привозимо онуків до бабусі.
Матір працює вихователькою у дитячому будинку. Вона добра й чуйна жінка, тому дуже переживає за своїх вихованців. Завжди трепетно розповідає історії про покинутих дітей, їх подальші шляхи. Я й сама, як матір двох, теж переймаюсь їх долею. Шкода кожного із них, адже вони не знають материнської й батьківської любові.Багато підтримують зв’язок з мамою і після того, як покидають дитячий будинок. Комусь легко вдається соціалізуватись, декотрим навпаки – так і не виходить знайти себе.
Нещодавно сталась одна історія, яка зворушила нас усіх.
Серед вихованців мамі надзвичайно припала до душі одна дівчинка – Ксенія. Змалечку вона була тихою і мовчазною. До них потрапила, коли мала п’ять років, батьки зловживали, через це їх позбавили батьківських прав. Матір дуже полюбила її, ставилась ніби до власної дочки. Прийшов час, і Ксенія залишила будинок, волонтери допомогли їй знайти роботу й житло. Незабаром дівчина почала зустрічатися з хлопцем, завагітніла від нього. Той, дізнавшись про вагітність, покинув її й більше не з’являвся. Дівчина вирішила народжувати дитину в будь-якому випадку. Кожен, як міг, допомагав сироті: знайшли одяг для малюка, памперси, ванночку, всі необхідні речі на перший час. Ми з мамою організували збір речей, на допомогу зголосились наші знайомі, друзі. Я й сама віддала пакет одягу своїх дітей, допомагала їй коштами.
Ксенія народила здорову донечку, моя мама декілька раз в тиждень навідувалась до них. Здавалось, дівчина чудово справляється зі своїми обов’язками – дитина виглядала доглянутою та нагодованою. Пройшов час, сусіди почали скаржитись, що новоспечена матір час від часу кудись зникає, 3алишаючи доHьку саму. Прийшовши в черговий раз занести продукти, мати застала у квартирі поліцію і швидку допомогу. На превеликий жаль, трапилось найгірше – коли Ксенія знову десь вешталась, немовля впало з колиски. Удар виявився несумісний з життям. Дівчинкi не стало. Жінка не могла нічого пояснити, адже своєю безвідповідальністю втратила рідну дитину.
Ми важко перенесли цей нещасний випадок, бо переймались її долею, ніби своєю. Робили все необхідне, щоб допомогти сироті жити нормальним життям, але вона обрала свій шлях. Моя мати ще довго плакала після того і не могла повірити, що дівчинка, яку вона виховувала змалку, так ганебно вчинила. Як склалась її подальша доля невідомо. Чули тільки, що в поліції відкрили кримінальну справу за статтею “вбивство”.
З того моменту я перестала особисто займатись так би сказати “волонтерством”. Всі потрібні кошти перекидаю на банківські рахунки, але жити цією справою поки що не в змозі. Пережитий випадок позначився на моєму стані, адже я дуже перейнялась долею вихованки дитбудинку. Мамі намагаюся про ту історію більше не згадувати. Материнство – це насамперед про відповідальність. Відповідальність про того, кому дав життя. Чи не так?
