Ми з Сергієм у шлюбі 20 років. У нас було все: власне житло, автомобіль, дача. Чоловік – керівник відомої фірми. Не було у нас лише дитини. Виявилося, що я не можу мати дітей. Лікарі поставили діагноз – безпліддя. Неодноразово зверталася до спеціалістів, а результату – нуль. Тому ми почали думати, що варто усиновити дитину з інтернату.
Та одна зустріч у парку перевернула наше життя. Після цього випадку ми стали найщасливішими батьками у світі.
Прогулювалися ми парком. Бачу, на лавочці сидить молода мама. Біля неї у візочку несамовито плакала дитина. Та дівчина ніяк не реагувала на її плач.
Тоді вирішила підійти я до них. Нахилилася до візочка і почала сюсюкати до дитинки. Немовля заспокоїлося і у відповідь посміхнулося мені.
– Яке чудове маля! Втомило вже маму? – заговорила я до дівчини.
– Діст _ала взагалі!
Ми з чоловіком тільки переглянулися від такої реакції молодої мами. Я часто замислювалася: тим, хто дуже хоче дітей – Бог чомусь їх не дає, а тим, кому вони не потрібні – посилає.
– По-моєму, дівчино, Ви перетомилися! Може, ми можемо чимось допомогти? – запитали ми.
– Ага… Помогли б… Якби забрали цього нерв омота! – відмовила вона.
– Ви жартуєте? Ви віддасте свою рідну кровиночку ось так? Чужим людям?
– Я серйозно! Беріть! Забирайте. Він цілком здоровий! Так у пологовому будинку сказали!
І Ліда (так звали молоду маму) повідала нам з Сергієм свою історію. Коли їй було 18 років, вона почала зустрічатися з Віктором. Думала, що це справжнє кохання, а виявилося, що хлопець лише розважався з нею. Коли Ліда йому розповіла, що завагітніла, він сказав, що це не його проблеми. Зник назавжди. Дівчина довго не могла оговтатися від цього. Аборт було пізно робити.
– Тому я вирішила залишити його відразу після пологів. Я сама у дитячому будинку виховувалася. Нічого… Жити там можна! Та моя подруга Лізка умовила залишити сина. Вона намагалася вплинути на мою совість, говорила, що у мене з’являться материнські почуття. Та він мені нe пoтр ібен! Розумієте – не пoтp ібний!
Я взяла хлопчика з візочка на руки, пригорнула. І запитала чоловіка тихенько:
– Що ти думаєш, Сергію? Мати наче не пиячить. На вигляд нормальна. Може візьмемо?
Чоловік подивився на маля і сказав, що це якась дурниця, як це ми візьмемо цю дитину? Дівчина напевно жартує! А Ліда у відповідь почала розповідати нам, які документи потрібно буде зібрати для цього. Я знову подивилася на чоловіка і він все ще здивовано зітхаючи, сказав, що він не проти, але все одно виглядає на його думку це дивно. Дівчина почала говорити про сина:
– Його Єгор звуть. Йому два місяці. Народився з вагою 3.800. Я не палю, а п’ю рідко, на свята хіба що. Батько теж нормальний. Лише негідник!
Ми у той же день взяли Єгорку до себе. Почали збирати документи на усиновлення. Ліда відмовилася від сина.
А той день став для нас найкращим у житті! Нарешті ми стали батьками чудового синочка! Ми докладемо зусиль, щоб він виріс хорошою людиною!
