Ось адаптована історія:
Оленко, сьогодні в шостій у Василя батьківські збори. Треба буде сходити до школи, бо ми з Олегом не встигаємо. А щоб ви не забули, я вам о пятій подзвоню, нагадаю, промовила невістка Марійка з передпокою, одночасно підфарбовуючи губи.
Марійчко, ну давайте ж самі. Я погано чую. Там стільки батьків, усі щось пропонують, а я лише нервуватиму, відгукнулася Олена Іванівна, вийшовши зі своєї кімнати.
Олено Іванівно, ну ви ж знаєте, Олег працює до ночі, а в мене звіти. Ви все одно вдома сидите! Знову те саме починається роздратовано фукнула Марійка.
Марійко, я ж не просто так сиджу. Прибирання роблю, в магазин ходжу, обід Василькові готую А мені вже шістдесят сім, наполягала на своєму Олена Іванівна.
Мабуть, зранку поскандалити захотілося. Будете мені дорікати, що внукові борщ варите. Він у вас один-єдиний! Олеже, ну що ти мовчиш?! Скажи щось Марійка вже була поза себе від злості, коли звернулася до чоловіка.
Мамо, ну правда. Сходи й усе. Посидиш, послухаєш. Якщо скажуть гроші здати одразу пиши, я переведу. Яка проблема? Навіть не розумію, про що тут сперечатися, як завжди, спокійно відповів Олег, син Олени Іванівни.
Все одно. Та й не можу я сьогодні. У мене свої плани були тихо промовила Олена Іванівна.
Ну, значить, займайтеся своїми планами. До всіх прийдуть батьки, а наш як сирота буде! Дякую за зіпсований настрій! крикнула Марійка і вийшла з квартири, грюкнувши дверима.
Саме те, що до всіх батьки сказала Олена Іванівна і пішла до себе.
Олег трохи постояв у передпокої, поправив краватку перед дзеркалом, взяв ноутбук і теж вийшов.
Я пішов. Василю, не запізнюйся до школи на перший урок. після цих слів двері знову грюкнули.
У квартирі настала тиша
Дванадцятирічний Василь вже одягнувся, щоб іти до школи. Решту хвилин до виходу хлопчик вирішив провести з користю пограти на приставці. Він сидів у навушниках і не особливо прислухався до того, що відбувалося в квартирі. А точніше нічого не чув
Олена Іванівна сиділа у своїй кімнаті на невеликому дивані й дивилася у вікно. За пять років, які жінка прожила в цій крихітній кімнатці, вона встигла до дрібниць вивчити вид за вікном: кут сусіднього будинку, береза, кущі шипшини й невелика ділянка дитячого майданчика усе це було їй болісно знайоме. А все тому, що більшість вільного часу ввечері й у вихідні Олена Іванівна проводила саме так сиділа на дивані й дивилася у вікно. Жінку давно не покидало відчуття, що в квартирі сина їй відвели роль няньки та прислуги. По суті, так воно й було. А колись вона жила зовсім інакше
Олена народилася в звичайній родині. З дитинства була скромною й вихованою дівчинкою. Усе в неї було як у всіх: спочатку школа, потім університет, перше робоче місце за розподілом. У чужому місті Олена залишатися не стала. Вирішила повернутися в рідні краї.
Повернувшись, влаштувалася на місцевий завод. Там і зустріла майбутнього чоловіка. Молодий начальник цеху Віктор одразу сподобався дівчині. Вона йому теж. Через кілька місяців відгуляли весілля. Потім народився син Олежко.
Олена мріяла ще про доньку. Та щасливим планам не судилося збутися. Одного разу на завод із міста приїхала молода жінка-технолог. Казали, що у довгу відрядження налагодити виробничий процес на новому обладнанні. Ганна, так звали міську, справді налагодила виробництво. А ще забрала у Олени чоловіка.
Спочатку жінка вірила, що чоловік повернеться в родину. Але Віктор сам подал
