– Забираєш свою доньку і йдеш. У нас із тобою більше нічого спільного немає!
– Але, Сашко…
– Я все сказав! Не хочу тебе більше бачити!
Двері гримнули, і Леся похитнулась. Все закрутилося перед очима, у вухах загули далекі відлуння, і наче мамин голос десь далеко крикнув: «Не смій!»
Це підбадьорило. Леся обережно зробила крок, потім ще, вмостилась на стілець і міцно вп’яла нігті в долоні. Біль змусив зосередитись, розвіяв той туман у голові, що вже ледь не затягував її свідомість.
Не можна, не можна розкисати! У відчай занурюватися також не варто. Хоча цього зараз хочеться понад усе
Не смій! У тебе ж є Катруся! І Та ні, про інше поки рано думати. Спершу треба зібратися і розібратися, що ж сталось.
Що могло так змінити Сашкове ставлення? Чому він її відштовхнув? Адже ще вчора все було добре
А може не було?
Голова, нарешті, почала працювати. Леся поклала долоні на стіл.
Так! Як учила мама? Не знаєш що робити аналізуй! Розкладай усе по пунктах, загинай пальці. А найкраще запиши все! Шкода, тільки ручка і папір у іншій кімнаті, а там спить Катруся.
Донька завжди спала дуже чутливо, і піднімати її Лесі не хотілось інакше каприз, сльози і від роздумів нічого не залишиться.
Потрібно якось і без паперу впоратись.
Леся глянула на свої руки обвітрені, нігті давно не бачили манікюру, бо часу на це шкода було витрачати. Влітку шкіра швидко ставала шорсткою, з’являлись веснянки від сонця на городі та в саду. Хто б міг подумати, що вона так затягнеться тим господарством і майже забуде про все, чого навчала мама?
– Лесю, ти дівчина!
– Я ще мала!
– Це поки що! А потім виростеш і станеш жінкою, як і я. І памятай справжня жінка завжди доглянута: манікюр, педикюр, гарна зачіска! Доглянуті руки значать більше, ніж найдорожче вбрання. Не можна вдягати прикраси, якщо шия не мита! Чула?
– Так, мамо! восьмирічна Лесичка крутилась перед дзеркалом із мамовою помадою.
– Але помада зарано! сміялася мама, відбираючи її. Тобі ще рано фарбуватись, і ти так гарнюня! Усьому свій час. Підростеш тоді виберемо косметику.
– Мааамо…
– Я сказала!
Цей мамин тон Лесі був знайомий нечасто, та якщо мама вже так сказала сперечатись безглуздо. Вона завжди тримала слово.
У всьому
– Лесю, я їду. Ти деякий час поживеш із бабусею. Так треба.
– Мамо, це надовго? Лесю, якій напередодні виповнилося десять, крутило край сукні, а губи тремтіли, аби не розплакатись.
– На пів року. Мені дали гарну роботу, але ж там північ. Тебе туди брати не можна. Краще будеш тут, із бабусею. Я тобі писатиму і дзвонитиму.
– Мамо, не їдь…
Все ж Лесю розплакалась, мама втомилась заспокоювати.
– Годі! У мене немає іншого виходу! Якщо не піду на цю роботу, не зможемо переїхати з бабусиної квартири. Я хочу, щоб у тебе була окрема кімната, щоб могли разом поїхати на море! Якби тато жив А так, я одна за всіх! І за тебе, і за бабусю!
– А в тітки Тані ж іще є! Леся хитала головою і не слухала.
– В неї свої проблеми, і допомога теж потрібна.
– Краще, допоможи мені й залишся! вирвалось у Лесі, і вона вперше побачила у мами погляд-голку.
– Лесю! мамин голос був таким холодним, що мурахи бігли по шкірі. Не можна думати тільки про себе! Це невірно. Колись ти не подумаєш про інших і про тебе тоді не подумають. Зараз я про тебе турбуюся і хочу, щоб ти нічого не потребувала! голос матері пом’якшав, і вона обійняла доньку. Обіцяю, це перший і останній раз! Потерпи, моя маленька.
Лесі не залишалося нічого, крім як піти на поступки, хоч серце боліло нестерпно.
Писала вона мамі листи, на вихідних дзвонила і голосно розповідала, як скучає. Навіть від улюбленого морозива відмовлялась інколи так тягнувся час. І коли нарешті бабуся оголосила, що їдуть зустрічати маму до аеропорту, дівчинка пустила такі сльози, що довелося викликати таксі довго не могли заспокоїти.
Мама виконала обіцянку й більше надовго не полишала її. Були короткі відрядження та то вже інше. Переїхали з тісної «хрущовки», лишеної ще від дідуся, у простору квартиру. І Леся отримала власну кімнату, хоча мало там сиділа: брала книжки й перебиралася до мами на кухню, чекала з роботи, засинала на диванчику поруч. Їм так було затишно.
Підліткові проблеми наче їх оминули ані сварок, ані скандалів. Мама Лесі мала неабияке терпіння, і згодом Леся дивувалась, скільки ж тепла було в тій делікатній жінці, котра взагалі ні на кого не могла спертись. До того часу вже і бабусі не стало, залишилися Лесю з мамою зовсім самі.
Зі своєю сестрою мама не спілкувалась. Чому Леся поцікавилась лише одного разу і отримала просту відповідь.
– Простити можна все, крім зради.
– А кого тітка Таня зрадила?
– Нашу маму, твою бабусю. Вона кликала її, хотіла поговорити й попрощатись. Але Таня не приїхала…
– Чому?
– Боялась, що попрошу допомогти із доглядом це і її обов’язок. Але вона не змогла бачити маму в такому стані Не змогла годувати з ложки, доглядати, бачити як пропадає розум у жінки, що нам завжди була підтримкою
– А ти могла?! Леся аж розлютилась.
– Я теж не могла, сказала мама, дивлячись у вічі, лише губи тремтіли так, що Лесі захотілось обійняти її. Але у мене не було вибору. Вона моя мама. Я мала дати їй піти з життя поруч із нами, серед рідних Хоча вона нас уже майже не впізнавала.
– Тому ти мене до неї не пускала більше, ніж на кілька хвилин?
– Так. Я не хотіла, щоб ти такою її запам’ятала.
– Я й не пам’ятаю Пам’ятаю, як учила варити варення й знімати пінку красивою ложечкою Смачніше ж!
– Ми з Танею теж так робили
– Чому такі різні виросли, якщо однаково вас виховували?
– Так буває, Лесю. Мама дуже берегла Таню, бо та в дитинстві багато хворіла. Може, тому вирішила треба берегти від усього? Не знаю
– Допомогло?
– Ні. Знаєш, як Танини долі склалися Два шлюби, троє дітей, усе на надриві. Я не знаю, чи права мама була, оберігаючи її так, але я зрозуміла, як не треба чинити з тобою.
– Вважаєш, дітей не слід надмірно берегти?
– Звісно, допомагати треба! Але ж не можна тримати під скляним ковпаком і проживати за них життя. Треба вчитися й на своїх помилках: падати, підніматися, ставати сильнішим. Я завжди підтримаю, якщо не справишся я поруч. Зрозуміла?
– Так, мамо.
І ось зараз Леся сиділа, загинала пальці й думала: з чого ж все почалося?
Вчора святкували Сашків день народження. Дата була не ювілейна, вирішили зібратися тісним родинним гуртом і місця всім вистачало в їхньому новому будинку на околиці Львова.
Прийшли мама Лесі, свекруха, сестра Сашка з чоловіком і дітьми.
Радісна Катя носилась по подвір’ю й сипала запитаннями:
– А коли приїдуть? А купатись у басейні можна?
Їх було стільки, що Леся врешті перестала відповідати: донька сама давала відповіді, робила лад у своїй кімнаті, гостей же не можна зустрічати у безладі!
Сашко їздив на ринок, а на кухні почалася метушня. Мама допомагала і питала Лесю про самопочуття.
– Чого ти так хвилюєшся, мамо?
– Все в порядку. Який, кажеш, у тебе термін?
І тут Леся зрозуміла мамі відоме те, що вона й собі боялась зізнатися І їй стало радісно й спокійно. Вона розсміялась, обняла маму:
– Ще зовсім маленький строк три тижні. Я навіть Сашкові нічого не казала. Звідки ти дізналась?
– Ти світишся Як коли чекала Катрусю.
– Мені страшно, мамо.
– Чого ти, дивакувата, боїшся? У вас усе добре!
– Не знаю На душі щось не так, Сашко похмурий. Я не розумію, що з ним
– Питала в нього?
– Не говорить!
– Значить, питаєш не так!
– Мам
– Що? У тебе чоловік кисне, а ти й не пристала й не випитала? Треба не гаяти часу: хто зна із ким розговориться, як відпустиш!
Леся загнула ще один палець і зрозуміла, що саме звідти все й пішло: мама порадила поговорити. Так от тільки Леся не встигла святкування, прибирання, і часу сісти поговорити з чоловіком не було.
А потім він кинув те, що Леся взагалі не зрозуміла.
«Забирай свою дочку!»
Оце так заявочка!
Леся стисла кулаки. Тепер вона все зробить як треба! Як навчала мама. Перше поговорити з чоловіком. Досить загадок!
Сашко вже виводив авто з гаража й збирався їхати, коли Леся вилетіла на ганок і так крикнула, що всі горобці зletіли з подвір’я.
– Стій!
Перестрибнула сходинку, кинулась до воріт.
Сашко відкрив рота здивований, як вона встала перед машиною і вперлась руками в капот.
– Відійди голос у нього глухий, але Леся розчула не хоче він їхати. І родину залишати не хоче. Вона не помилилась.
– Виходь і поговоримо нарешті, поки Катя не прокинулась! Що ти вигадуєш? Куди зібрався? Що це за балачки? Я тобі дружина, чи хто?!
Голос набирав сили, а Сашко відчував, як важчає серце.
Хіба би так на нього кричала, якби став їй байдужим, як казала сестра? Чому тоді зупинила, якщо хоче волі? Хіба не хоче, щоб Катя з рідним батьком жила?
Вийшов-таки з авто, буркнув:
– Мовби ти сама не знаєш, чому я так вчинив!
– Якби знала не питала б! Що стається, Сашко? Ти вже кілька тижнів сам не свій! А сьогодні взагалі що за слова?! Чого Катю назвав моєю дочкою? Тобі вона хто?
– А от не знаю! випалив і глянув їй у вічі. Сама скажи! Від кого вона? Чого її батько з нею нишком зустрічається?
– Що за дурниці? Леся очі округлила. Ти що, Сашко, з глузду зїхав?
– З ким ти бачишся в місті, коли возиш Катю на гурток?
Леся аж задихнулась із обурення. Втім, стрималась.
– То он як. І хто ж тобі такого наплів? Мама чи сестра?
– Мама не при чому!
– Он ясно! Настуня постаралась!
– А якщо й так?! Вона ж рідна сестра мала ж казати, що бачила! Я ж їй брат!
– А я твоя жінка! голос Лесі піднімався, немов хвиля. Ти кому завгодно віриш тільки не мені! Так?
– Ти мені брехала.
– Я? Коли? В чому?
– З ким ви двічі на тиждень гуляєте з Катрусею в парку? Хто це?
Леся зітхнула й похитала головою:
– Я ж тобі розповідала, Сашку! Просто ти не слухав! Памятаєш ти футбол вмикав, ліга якась Ми тоді з Катрусею повернулись з занять. Я сказала, що зустріла в парку однокласника, Сергія, який багато років жив у Києві, а зараз повернувся до Львова. У його мами важка хвороба і він питав поради, бо знав, що моя бабуся мала таке ж. Я йому дала контакти лікаря та доглядальниці. Ще кілька разів бачилися з моєю мамою і якщо Настя краще придивилася, то побачила б, що я не на самоті, а з мамою гуляю! Ти ж не віриш, що я могла би зустрічатись із кимось при власній матері? Вона б мені життя не дала! Моя мама завжди тебе шанувала більше за мене! А ти…
Леся махнула рукою й зціпила зуби. Плакати не буде!
– Стривай, ти кажеш, що у тебе…
– Сашко, все сказала! перебила його Леся, а погляд був такий рішучий, що чоловік аж оступився. Ти повірив пліткам і розтоптав усе! Зрадив нашу любов і честь власної дитини! Розумієш, що накоїв? Не знаю, чого сестра твої вигадки плете, та й знати не хочу! Вона принесла розбрат у нашу сімю. Але мені важливіше те, що ти зробив. Чого ти хочеш? ДНК-тест? Зробимо! Катя твоя! Вона дивиться на світ твоїми очима!
Леся прислухалась і видихнула.
– Прокинулась…
Вона розвернулась і повернулась у дім, залишивши приголомшеного чоловіка надворі.
За мить почула, як авто все ж їхало від дому.
Катруся щебетала й обіймала маму, вимагала уваги, а у Лесі на серці суцільна туга.
Чому так? Що вона зробила не так? Кому дзвонити, що далі робити?
– Ніколи не розповідай мені про сварки з Сашком! Тільки якщо впевнена це кінець і нічого вже вас не повязує. Ось тоді телефонуй в день і вночі прилечу! А раніше ні слова! Ви посваритесь і помиритесь, а я йому образу вже не пробачу Бо він посмів образити мою дитину!
Леся покрутила в руках телефон, і поклала. Рано Сашко має знати про вагітність. А потім буде видно, що робити далі.
Заспокоївшись, Леся вже розмірковувала тверезо. І коли машина різко загальмувала біля воріт була готова.
Вона годувала дочку, коли двері відчинились і Сашко буквально втягнув у дім Настю.
– Йди вже! Леся, де ти?!
– Тут Леся глянула на Катрусю й спохопилась.
Дитині не варто бачити сварку!
– Сонечко, ти вже поїла? Йди до моєї кімнати, вмикай мультики! Справишся?
– Так! Катя відсунула тарілку з нелюбою броколі й блискавкою вилетіла з кухні. Ой, татусю! Привіт, тітко Настю! Мама дозволила мультик!
Від її дзвінкого голосу дорослі трохи стримались. Сашко відпустив сестру, а Леся поспішила втрутитись.
– Іди, Катрусю! Я згодом прийду!
– Не поспішай, мамо! донька всміхнулась тітці і вистрибнула нагору, до батьківської спальні.
Розмова була важка Настя плакала, Сашко злився, Лесю не знала, як реагувати.
– Я думала, що ти його обманюєш, розумієш?! Навколо стільки сімей, де чоловік нічого не підозрює, а жінка веде подвійне життя! Я наслухалась такого різного
– Настю, ти мене вважала схожою на таких? А ти сама чоловікові зраджуєш? А діти твої від кого?
Настя перелякано замовкла й навіть перестала плакати.
– Що ти таке мелеш?!
– А ти? Ти зруйнувала довіру! Навіть не питаючи. Навіщо?
– Не знаю Мені здавалось, що захищаю брата
– Від мене? І як? Вдалось?
Леся знизала плечима й глянула на чоловіка.
– Зясували? Більше питань немає?
– Лесю…
– Ні, Сашко! Не треба! Тепер я образилась! І мені треба час, щоб зрозуміти, як далі бути. Настю, тебе певний час у нашому домі я не хочу бачити. Чому? Думаю, не треба пояснювати.
– Лесю, пробач…
– Подумаю. А зараз ідіть! Леся відчинила двері в коридор і кивнула чоловікові. Все правильно зрозумів йди…
З чоловіком Леся помириться не одразу й на своїх умовах. І ніхто, окрім Насті, у родині не дізнається, що сталося. Бо не варто виносити сміття з хати. І за цю просту істину Леся буде вдячна мамі.
А мама колись візьме на руки новонародженого онука, зляковано ахне, обговорюючи схожість із батьком, і всміхнеться дочці кутиком губ:
– Мудрою ти виросла, моя доню! Гарною дружиною й мамою стала
– Справді?
– Я колись тобі брехала?!
– Мамо, а що означає мудра? Ти так сказала, а я не вважаю себе такою…
– Жіноча мудрість, донечко, у тому, щоб берегти все, що дає їй життя: дітей, сімю, дім, друзів. Тримати всіх поруч, об’єднувати, зігрівати це непросто, бо постійно відчуваєш межу, що варто плекати, а що краще відпустити, аби не втратити головного. Ось цьому ти навчилася
– Справді?
– Впевнена! І, до речі, Сергій телефонував у нього весілля через місяць. Запрошував тебе із Сашком.
– Мамо…
– Не мамкай! Я з дітьми посиджу. Але одне попрошу руки свої до ладу приведи!
– Домовились!
Леся обійме маму, кивне чоловікові й колишній золовці, яка стоятиме осторонь, підморгне Катрусі:
– Ходімо! Допоможеш укласти братика спати.
– А можна? Катя засяє і обережно торкнеться кулачка малюка.
– Треба, сонце! ТребаКатруся обережно взяла братика за крихітну ручку, і малюк мирно посміхнувся уві сні. Леся дивилася на них із мякою ніжністю й відчувала, як у грудях проростає тиха радість. Щось важливе змінилося: тепер вона знала може пройти крізь будь-яку бурю, якщо поруч є ті, кого любить.
Сашко мовчки підійшов і простягнув долоню, легенько стиснув її пальці на цей раз так, як раніше, з тією впевненістю, що тепер уже ніякі плітки чи сумніви не зламають їхнього дому. Леся відповіла йому коротким поглядом: Довіряй мені. Він усміхнувся і випустив подих, ніби нарешті прокинувся з довгого й тривожного сну.
З вікна вже світало, і на кухні запахло свіжим чаєм. Мама поралася біля плити, наспівуючи улюблену пісню бабусі ту саму, від якої завжди ставало затишно у душі.
Леся відчинила двері на ганок, вдихнула прохолодне повітря нового дня і на мить заплющила очі. Тепер вона була певна: якщо любиш і віриш, навіть злива не змиє найголовнішого. А з того, що залишиться виросте нова весна, наповнена сміхом, дитячими голосами й теплими ранками. Це і є справжнє щастя.
А потім Леся підморгнула Катрусі:
Ходімо, разом спечемо для всіх пиріг! У нас сьогодні особливий день.
День родини? запитала Катя.
День нашої родини, відповіла Леся і міцно обійняла дітей. Душа її нарешті була вдома.
