В темній кімнаті Олесь прислухався до нічних шепотів. Під вікном зупинився автомобіль, тихо ляснули двері, короткий цокіт підборів затих за дверима під’їзду. Нарешті, обережно провернувся ключ у замку…
Він затамував подих, аби вловити найтонші відтінки звуків. Легкий шелест одягу, ниючі кроки. «Боїться розбудити, капці не вдягла», — усміхнувся про себе Олесь.
Двері відчинилися беззвучно. Мар’яна на пальцях увійшла до спальні. З вулиці проникало достатньо світла, щоб побачити: ліжко не зім’яте, на ньому нікого нема. Мар’яна завмерла на мить, відчувши його напружений погляд, обернулася.
— Ти налякав мене. Чому не спиш? — голос її був різким.
— Чекав на тебе. — Олесь підвівся, підійшов до дверей і клацнув вимикачем.
Від яскравого світла Мар’яна заплющила очі.
— Де ти була? — Олесь роздивлявся бліде обличчя дружини зі зтертим макіяжем.
— Пробач, забула попередити… — Вона дивилася униз.
— Тільки не кажи, що в подруги. Скажи правду — тоді обом легше буде. Ти давно мені зраджуєш?
Вона здригнулася, наче збиралася втекти. Потім ледь кивнула.
— Два місяці, — прошепотіла вона, на мить піднявши на нього очі. — Хотіла сказати, але… Пробач. Я зараз піду. — Швидко вийшла зі спальні.
Олесь почув, як вона щось пересуває в передпокої.
Мар’яна повернулася з валізою, поставила її на ліжко, відчинила шафу й почала виймати речі. Вішалки дзижчали, падали разом із сукнями на ліжко.
— Може, завтра займешся цим, коли мене не буде вдома? — Олесь узяв подушку й вийшов.
Не роздягаючись, ліг на диван у вітальні, накрився пледом. Спати не хотілося. Хотілося крушити все навколо, вдарити Мар’яну, стерти з її обличчя сліди чужих поцілунків. Він кілька разів глибоко вдихнув, намагаючись заспокоїтися.
***
Вони з друзями святкували кінець сесії на пляжі. Роздяглися й одразу побігли у воду. Потім Ігор із Славком пішли за пивом, а Олесь лишився стерегти речі.
Він сидів на своїх джинсах і дивився, як біля берега плескаються дітлахи. З води вийшла гарна дівчина й пішла прямо до нього. Вона взяла рушник із сусідньої покривки й почала витирати волосся. Олесь не міг відвести очей від її загорілої шкіри, на якій блищали краплі води.
Дівчина відчула його погляд і різко обернулася. Олесь не встиг відвести очі. Напевно, він виглядав як провинився хлопчина, бо вона усміхнулася. Коли Ігор із Славком повернулися, вони вже знайомились і сміялися.
Побачивши хлопців, Мар’яна зібралася додому. Вона надягла сарафан, і на мить її голова зникла під подолом. Славко підморгнув Олесю, а Ігор підняв великий палець угору.
За мить подол спав, Мар’яна поправила одяг, посміхнулася й пішла.
— Доганяй, — Славко ляснув Олеся по плечу.
— Мар’яно, почекай! — Олесь натягнув джинси й кинувся за нею.
Додому він прийшов пізно.
— Де ти був? Чому не відповідав? Ми з батьком мало не збожеволіли… — накинулася на нього мати.
— Пробачте, забув увімкнути телефон після іспиту. Я одружуюсь, — випалив Олесь.
— Що? — перепитала мати.
— Він одружується. Що ж, саме час. Третій курс, двадцять років. До закінчення інституту подарує нам онука, — спокійно сказав батько.
— Ні, не так. Я хотів сказати, що зустрів дівчину своєї мрії й точно на ній одружусь, — поспіхом поправився Олесь.
— То ти щойно з нею познайомився? — обурилася мати. — Володю, ти чуєш?
— Тетяно, заспокойся. Він просто закохався. А закохані багато про що мріють. Він живий, здоровий і щасливий. Всім спати, завтра поговоримо, — батько повів матір до спальні.
Через два тижні Олесь привів Мар’яну додому. Мати дізналася, що вона живе в гуртожитку, і винесла вирок: «Їй потрібна квартира й прописка у Києві, тут не про любов йдеться». Звичайно, сказала це, коли Олесь проводив Мар’яну.
— Вона тобі не сподобалася? — засмутився він.
— Головне, що тобі подобається, — підтримав батько.
Весілля відгуляли після Нового року. Батько подарував їм ключі від квартири.
— Дякую. Не сподівався, — зрадів Олесь. — Звідки?
— Це моя квартира. Ми з мамою здавали її. Ремонт я вже почав, а далі ти сам. — Батько обійняв сина…
***
Він заснув лише під ранок, а прокинувся від звуку валізи.
— Пробач, та все ж розбудила тебе, — сказала Мар’яна й вийшла в передпокій.
Всі вчорашні події обрушилися на нього лавиною. Він так хотів зупинити її… Двері захлопнулися. Олесь думав, що вона повернеться через день-два. Але Мар’яна не повернулася. Ключі самотньо лежали на полиці.
ЗВін стиснув телефон у руці, усміхнувся і вирушив до машини, знаючи, що тепер його життя нарешті належить тим, кого він по-справжньому любить.
