Мене звати Олександра. Мені 31 рік. Маю хорошу роботу і стабільний дохід. Я все життя звикла розраховувати тільки на себе. Нещодавно за порадою своєї начальниці купила квартиру. Вона розповіла про чудовий варіант: її друзі вирішили переїхати до Польщі і продавали своє житло за привабливою ціною з меблями й технікою. Ось так я стала власницею хорошої затишної квартири.
Гарні, просторі кімнати з розкішним балконом. Не квартира, а просто мрія.
З сусідами правда, не дуже пощастило…У квартирі поряд жила неблагополучна родина. Батьки часто заглядали в ч арку, а маленька блакитноока дівчинка шести років тинялася надворі до самого вечора. Г олодна, холодна, нікому не потрібна. Тому сусіди її шкодували, часто пригощали смаколиками. Через роботу, я часто поверталася пізно додому. Тому одного разу я познайомилася зі своєю маленькою сусідкою. Дівчинку звали Лізою. В один день я поцікавилася, що з її батьками. Вона розказала, що колись у неї була щаслива родина, поки батько не втратив роботу. Ось тоді її батьки почали вип ивати. Мені було дуже шкода дівчинку…
Через деякий час я зустріла свого майбутнього чоловіка Романа. У нас швидко закрутилися стосунки. Чоловік мав власний бізнес, і запропонував після одруження жити у його квартирі.
Свою квартиру я здала в оренду квартирантам. Тому дівчинку Лізу майже не бачила. Так минуло пів року. Одного холодного осіннього ранку подзвонила моя квартирантка, і попросила приїхати. У ванній кімнаті виникла проблема з сантехнікою, потрібно було викликати майстра, і перекривати воду.
Я приїхала до свого будинку, вже хотіла заходити, як побачила свою маленьку сусідку Лізу. Дівчинка сиділа на лавці, надворі моросив дощ.
Погода була холодна, а на Лізі була легенька куртка, і дівчинка тремтіла від холоду. Як тільки я підійшла ближче, вона напросилася в гості і відразу запитала, чи зможе вона погостювати у мене.
Я не змогла їй відмовити, і забрала її до себе в квартиру чоловіка. Я зробила їй ванну, щоб вона зігрілася, погодувала вечерею, і крихітка швидко заснула. Ввечері Ліза розповіла, що 3 місяці тому її мама померла, а тато став пити ще більше. Йому байдуже вдома вона чи ні, їла щось чи ні…
Мені так стало шкода дівчинку. Коли Роман повернувся додому, я все йому розказала про бідолашну Лізу.
Ми звернулися за юридичною допомогою, одразу почали збирати документи, щоб удочерити мою маленьку сусідку. Батька позбавили батьківських прав.
Через декілька місяців ми стали батьками для Лізи. Нарешті у неї почалося щасливе дитинство. Через рік після усиновлення Лізи у нас народився Матвійко. Наша сім’я міцна й щаслива.
Минуло 20 років…
Діти виросли. Матвій вчиться на лікаря. Віримо, що це його покликання. Ліза закінчила педагогічний. Вийшла заміж і живе в іншому місті, але часто до нас приїздить вгості. Що ще потрібно батькам для щастя?
