Темна роль
Олена вперше задумалася про розлучення через півроку після весіл. Але тест показав дві смужки, і думка розчинилася в хвилях ранкового токсикозу.
Вперше вона побачила Андрія в барі, куди її запросили колишні одногрупниці з хореографічного коледжу — «хоча б раз повеселитися». Впевнений у собі чоловік з дорогим годинником сидів за стійкою, перегортаючи папери, і здався їй людиною з іншого світу.
— Ти занадто гарна, щоб сумувати, — сказав він, коли вона залишилася сама за столиком — подруги пішли підправити макіяж.
Він щось казав далі, Олена не може згадати що саме. Пам’ятає лише, що його голос звучав як теплий коньяк — насичено, з оксамитовими нотами.
Андрій був старший на вісім років, мав частку в сімейному бізнесі з продажу побутової хімії. Олена привернула його увагу тим, що була зовсім не на своєму місці в цьому барі, ніби вперше туди потрапила.
Тонка, гарна, і, як він зрозумів під час розмови, скромна в бажаннях. Виросла в бідній родині, все дитинство працювала на мрію про балет, потім отримала травму і перекваліфікувалася на тренерку.
Коротше кажучи — молода, бідна, наївна. Підходила на роль дружини ідеально. Він сказав про це матері того ж вечора, коли вони познайомилися:
— Здається, я знайшов дівчину, яка народить тобі довгоочікуваних онуків.
Коли через три місяці Андрій зробив Олені пропозицію, її мати плакала від щастя:
— Нарешті ти будеш забезпечена!
Майбутня свекруха, Людмила Петрівна, не соромлячись, оглянула наречену з усіх боків, як породисту кобилу:
— Добра дівчина. Беремо.
Усі клопоти з організацією весілля родина нареченого взяла на себе.
— Ти не проти синього торта? — запитала свекруха в Олени. — Блакитний — колір нашої фірми.
Наречена посміхнулася:
— Звичайно, як ви скажете.
У медовий місяць молодята полетіли до моря. Вже в літаку Андрій попередив:
— Мама хвилюється, якщо я довго не на зв’язку. Дзвонитимемо двічі на день — вранці й ввечері. Раджу записувати враження чи фотографувати — мама любить подробиці.
Після повернення почалося життя Олени в новій родині.
— Мама просила передати, — Андрій поклав перед нею блокнот у шкіряній палітурці, — це список наших сімейних традицій. Дні народження, річниці, поїздки на дачу…
Олена перегортала сторінки:
5 січня — день тіті Наді. Квіти: білі хризантеми.
23 лютого — привітати дядька Юру. Найкращий подарунок — міцний алкоголь.
Перша неділя червня — сімейний виїзд на шашлики.
Щонеділі — сімейна обідиня. Дрес-код: класика.
Розклад був досить щільним, і, здавалося, незмінним.
— І… як мені вписати сюди час для моїх справ? — несміливо запитала вона.
Андрій засміявся, потріпав її по волоссю:
— Твої справи — це і є наші справи, кіпочка.
Всю серйозність свого становища Олена усвідомила через тиждень.
— Ти куди? — Андрій перекрив їй вихід у передпокої.
— На курси масажу… Домовилися ж.
— Ні. Мамі сьогодні потрібна допомога в магазині.
— Але я…
— Олено, — він м’яко взяв її за підборіддя. — Ми родина. У нас сімейний бізнес. Ти хочеш бути частиною родини?
А в неділю під час сімейного обіду свекруха сказала:
— Тобі треба кинути роботу у фітнес-клубі. Ти вчора непогано впоралася, а в магазині не вистачає касира.
— Але я…
— Ти ж хочеш бути корисною родині? — підняла брову Людмила Петрівна, потім глянула на сина: — Чи ні?
Андрій мовчки кивнув і продовжив різати стейк. Питання, як зазвичай, не підлягало обговоренню. Ролі розписані, задачі поставлені. Треба виконувати.
Тієї ночі Олена вперше задумалася про розлучення. Навіть не так. Про втечу. Лежала у ванній, слухаючи, як вода крапає з крана, і уявляла, як скаже батькам, що страшно помилилася і не хоче бути безмовною лялькою.
«Ти з глузду з’їхала? Хочеш назад у злидні? Він же забезпечує тебе!» — почула вона голос матері ще до того, як відкрила рота.
Потім з’явилися дві смужки, і Олена залишилася.
Адже як інакше?
***
До народження другої дитини Олена навчилася готувати борщ так, як любить свекруха, не здригатися, коли Андрій затримувався «на нарадах», носити сяючу посмішку й відповідати «все добре» на запитання оточуючих…
Єдиною, хто не вірив, була подруга дитинства Наталка.
Адже знала, що Олена купує два набори косметики — один для звіту свекрусі, інший для себе, що приходить на зустрічі з нею потай, якщо вдається вигадати залізний алібі, що без дозволу не сміє навіть поїхати до батьків. Що «щаслива дружина й мати» — лише маска, яка коштує їй величезних душевних сил.
— Ти ж там задихаєшся! Ненавидиш свою роботу! Сама розповідала, що свекруха щоразу перевіряє касу після тебе! — почала знову Наталка.
— Це нормально, — зниЗрештою, вона взяла в руки записку від Наталки, подивилася на сплячих дітей, і вперше за десять років набрала номер, щоб сказати: «Завтра я звільняюся».
