Ольга Олегівна щиро раділа за щастя своєї доньки. Нещодавно вона погодилася вийти заміж за доволі вигідну партію. Семен, зять, був із заможної родини й мав все, що потрібно для життя в достатку. Тішило тещу не те, що у дочки будуть статки, а щире кохання, яке панувало між молодим подружжям.
Планування весілля було в самому розпалі. Ним займався професіонал, якого свати найняли. Ольга Олегівна не розуміла для чого так витрачатися, якщо можна було й самим про все домовитися. Та її слово там ніхто не враховував. Звичайно, якщо батьки нареченого оплачували весілля, значить їхнє слово закон.
Напередодні урочистості батьки нареченої заїхали до молодят, щоб залишити свій подарунок. Декілька місяців відкладали, щоб купити дітям плазмовий телевізор у вітальню. На весілля його привозити не хотіли, щоб не розбився.
Коли приїхали в гості, одразу зрозуміли, що зять не в гуморі. Замість привітання почули лише якесь незрозуміле бурчання. Мовляв, ми не чекали на ваш приїзд, чого приперлися. Добре хоч дочка ще зустрічала з посмішкою на обличчі. Коли показали подарунок Семен зовсім втратив контроль. Почав кричати, що їм не потрібен такий телевізор. У нього діагональ мала і якість зображення погана. Вони хочуть кращий дорожчий. «Мої батьки дарують нам автомобіль, а ви якусь дешеву китайську підробку!» – волав Семене на гостей.
Бідолашні й розгублені батьки сподівалися, що хоч донька оцінить їхній подарунок, але вона стала на бік чоловіка. «Думаю, вам краще забрати подарунок собі. У вас ще є час, щоб купити щось дійсно вартісне. Сподіваюся, на весіллі ви нас не розчаруєте»
