Ну, от і поїхали. Відправились ми до тещі в гості. Так.
Жила вона в маленькому селі, у невеличкій хаті на самому краю, а далі… а далі ліс, річка, озеро й рибалка. Свіже повітря, пташки, походи за грибами та ягодами. Роздолля для моїх двох вівчарок. Яких, до речі, завела дружина, попри всі мої заперечення та пояснення. Та ж неможливо тримати двох таких великих собак у трикімнатній хрущовці на п’ятому поверсі.
Коротше кажучи.
А кажучи коротше, мене поставили перед фактом і пообіцяли. А обіцяння була така: вигулюватимуть собак дружина й донька.
Так.
Ви повірили?
Я — ні, і не помилився. Вигулював їх я, і доглядав теж я. Ось так.
Тому й поїздка на природу — тобто до тещі в приватний дім — сприймалася мною як відпустка. Яка, звісно, самовільно перетворилася на господарські клопоти: ремонт хати, роботу на великому городі. А потім, стомлений до-не-можу, я вже й не мріяв про рибалку чи гриби з ягодами.
Єдиним, кому було добре, були наші вівчарки. Свобода! Бігай, де хочеш, скільки хочеш, і роби що заманеться. І я їм шалено заздрив.
Але на другий день вони привели в хату… кота.
Дуже не молодого, чорно-білого, брудного, з блохами… Вівчарки стояли в коридорі й жагуче підвивали, ніби прохали за нього. Кіт, сидячи попереду, зображав каяття та покірність. Теща, дружина й донька, які не надто напружувалися з городом та домом (бо для цього був я), розчулилися, махали руками, охали й ахали, захоплюючись благородством наших собак.
Кота прийняли з розпростертими обіймами. Вимили, висушили, нагодували, приголубили і зацілували. Після чого він влаштувався в моєму кріслі. А мені дісталась табуретка.
Кота назвали «Бідний котик».
Але я ж добре бачив у його погляді й поведінці, що «Бідний котик» насправді був кримінальною мордою.
Усі два тижні, поки я відбував покарання на тещиному господарстві, ця істота поводилася, як небесний ангел. Грався з жінками й собаками — і тим завоював їхню прихильність, повагу та любов.
Я щиро сподівався, що його вдасться залишити під наглядом у тещі. Але…
Після бійки, яку виграла донька, теща зібрала для свого улюбленца смаколики, поцілувала його в ніс, і він поїхав з нами додому.
Ну, от і все.
Вдома він розкрився у всій красі. Першим ділом продемонстрував двом здоровенним собакам, хто справжній господар квартири. І після тієї сутички вівчарки вийшли з подряпаними носами й мордами — і з глибоким усвідомленням фатальної помилки, яку вони припустилися.
Дружина й донька обожнювали Бідного котика. Уміють котячі знайти шлях до жіночого серця — на відміну від мене.
Так.
Тепер я виводив на прогулянку двох вівчарок на повідках і Бідного котика — вільно. Єдина радість цих прогулянок полягала в тому, що собаки йшли, як по ниточці: чітко поруч і з одного боку. Поглянути на гордовитого кота, що йшов із піднятим хвостом, вони не наважувалися. Дивилися або просто перед собою, або праворуч.
А сусіди все дивувалися:
— Як вам вдалося так видресирувати собачок? Прелесть! Ідуть, як на параді.
Я похмуро посміхався у відповідь. Бідний котик міг би видресирувати кого завгодно.
Зазвичай він лягав посеред галявини, а ми обходили його з собаками по колу. Кіт поглядав на нас очима суворого начальника. Собаки ж сумно дивилися на мене.
Дві бійцівські пси — до речі, заборонені до розведення — виявилися без намордників і повідків. Їхній господар, який переїхав сюди кілька днів тому, мабуть, вирішив показати всім, хто тепер глава двору.
Спочатку вони розігнали всіх дворових котів, а потім відправили до ветеринарів собак, які наважилися з ними зіткнутися.
І коли ми вийшли на прогулянку, вони зі своїм господарем насолоджувалися самотністю, бо всі інші втекли.
Побачивши моїх вівчарок, що йшли ладом, і Бідного котика, вони, мабуть, вирішили підкрастися й напасти. Їхній господар не лише не заперечував, а й почав знімати все на телефон.
Підкравшись ближче, вони вискочили з-за кущів і кинулися на нас. Першою жертвою вони обрали вівчарок, сподіваючись, що ті не зможуть втекти через повідки.
Бідного котика й мене ці виродки пекла вирішили залишити на закуску. І даремно.
Собаки, побачивши пітбулів, що летіли на них, так рвонули повідки, що я впав на землю. Вони спробували втекти, що, звичайно, не вдалося, і я, заплющивши очі, вже уявив собі весь жах.
Та з усіх нас мужність проявив лише Бідний котик. За лічені секунди він перетворився з розслабленого спостерігача на справжню фурію. Звук, який він видав, стрибнувши на морду першого пса, був такої сили, що йому могла б позаздрити поже́жна сирена.
За пару секунд морда першого бультер’єра перетворилася на клаптики, а другий спочатку присіІ з того дня Бідний котик став не просто домашнім улюбленцем, а справжнім легендарним захисником нашої родини.
