Я виховувала сина одна. Коли Микола розпитував мене про мою рідню, то я переводила тему. Поки син був малий мені це вдавалося, але коли Микола став дорослішати, питання про мою рідну стали лунати все частіше. Одного разу він знайшов лист від моєї сестри та запитав у мене що це за лист. Я відповіла, що там пише про його бабусю. Микола дуже здивувався:
– У мене є бабуся?
Якось мені прийшов лист про те, що мамі зовсім стало погано, просили приїхати. А я ще й досі на неї ображалася за минуле.
Тепер вона потребує догляду та ліків та я маю приїхати, забувши колишні образи, адже йдеться про життя людини. Батька давно вже не стало, сестра має чотирьох дітей від різних чоловіків, грошей у них зовсім немає та вони згадали про мене.
Наступного дня я вирішила переховати цей лист, щоб Микола не подумав подивитися на адресу та поїхати туди. Але було пізно, лист зник та сина не було вдома. Невже він поїхав в моє рідне село?
Я кинулася до його шафи та побачила, що він прихопив з собою ще дещо з одягу. На мої дзвінки Микола не відповідав.
В селі з мамою залишилася моя сестра Іванна. Вона завжди була улюбленицею батьків. Ми з нею двійнята та Іванна народилася після мене.
Сестра від народження мала проблеми зі здоров’ям та батьки носилися з нею мов з писаною торбою. Мене постійно залишали то на тітку, то на бабусю, то в знайомих. Я була наче домашня тваринка яку передавали з рук в руки. Ніхто не відчував до мене особливої любові, а батьки не могли мені її дати.
Я росла з образою на батьків та постійно відчувала брак уваги у свій бік. Закінчивши школу я поїхала з села та більше нічого не хотіла знати про свою сім’ю.
Зараз Микола приїде та дізнається всю правду, ну і нехай. Рано чи пізно це мало трапитися.
Нарешті мені вдалося додзвонитися до сина та я стала вимагати негайно приїхати додому.
Микола вчиться в університеті, отримує стипендію, а тепер через прогули його можуть виключити.
Син ще деякий час побув у селі, а потім повернувся додому.
Час від часу він їздив у село, а коли закінчив навчання, то взагалі вирішив оселитися там. Відтоді у нас погіршилися стосунки.
Мені було дуже неприємно, що син не розділяє моїх поглядів. Я чекала від нього підтримки, але він полишив мене заради людей, яким до мене немає ніякого діла.
Я стільки всього для нього зробила, хотіла для нього кращого майбутнього, влаштувала до університету для того, щоб він здобув освіту та працював в місті, а він вирішив оселитися в селі загубивши своє життя там.
Мої слова на нього не діяли, він все торочив, що тепер він знайшов свою родину, а я не поділяла його поглядів. Не знаю як сестрі з мамою вдалося перетягнути його на свій бік.
Проте пройшло пів року та Микола повернувся. Він був засмучений. Я не хотіла зайвий раз його засмучувати та вирішила почекати, поки Микола сам про все мені розповість.
Пройшло декілька днів та Микола вирішив поділитися зі мною тим, що його хвилювало.
– Спочатку все було добре, – почав свою розповідь Микола, – тітка Валентина показувала мені ваші фотографії, розповідала про ваше дитинство. Потім вона наче мимоволі запитала чи не хотів би я сходити до магазину. Бабуся не може, бо вона хвора, а в тітки малі діти – вийти з дому не може. Я погодився. Тітка дала мені список покупок, але грошей не дала. Сказала, щоб я заплатив, а потім вона мені віддасть гроші. Згодом такі прохання почастішали. А коли я приїхав до них жити, то вони знайшли мені роботу далеко не за спеціальністю. В результаті я перетворився на дійну корову, а коли хотів заперечити, то вони з бабусею знову починали говорити про родинні зв’язки та що я їм повинен допомагати, раз ти від них відхрестилася. В результаті я не витримав та приїхав додому.
