Ми з чоловіком дуже полюбляємо ходити у гості. Це дозволяє зекономити купу часу та грошей. А що? Стояти пів дня біля плити не потрібно, закуповувати гору продуктів теж та ще й не потрібно перемивати цілу купу посуду після подібних святкувань.
Та й, чесно кажучи, я не люблю готувати їсти та приймати гостей. От прийдуть гості, а я навколо них повинна бігати, догоджати, переживати через те, щоб кожному сподобалось.
Інша справа моя невістка. Мені з нею пощастило. Мало того, що виходила заміж за мого сина Олега маючи будинок, так ще й радо приймає нас у гості на кожне свято. Вона не втомлюється готувати їжу на всіх, завжди весела та усміхнена.
Не знаю яка муха вкусила її цього року, але вона зателефонувала до мене та попросила, щоб частину страв приготувала я. Додала, що моїй доньці та іншим родичам, які запрошені до них на Різдво, вона теж делегувала список страв.
Я удала, що все зрозуміла, але точно знала, що я не збираюся нічого готувати.
Коли настав день святкування, я сходила на манікюр, макіяж та зачіску, потім одягла гарну сукню, ми з чоловіком сіли в автомобіль та поїхали. Дорогою зайшли до супермаркету та купили шампанського та цукерок дітям.
Я зателефонувала до невістки, щоб запитати як ідуть приготування святкового столу. Моя невістка Оксана сказала, що свою частину страв вона приготувала. А як щодо моєї?
Я думала, що невістка тоді пожартувала та вона не згадає про нашу з нею розмову, але де там, Оксана все пам’ятає.
Я сказала, що вона ще встигає все приготувати, а якщо ні, то ми не знаємо чи зможемо приїхати.
Це просто обурливо просити гостей готувати страви до святкового столу. Я зателефонувала до доньки, щоб обговорити цю ситуацію. Поліна була не менш обурена, ніж я. Але врешті-решт ми віришили поїхати у гості до сина.
Ми з Поліною приїхали до Олега приблизно в один і той же час.
Ми підійшли до столу та не повірили своїм очам, там стояло лише декілька страв.
– І це все? – запитала я, – решта страв буде подано гарячими? Допомогти тобі накрити на стіл?
– Більше страв немає, їх мали принести інші гості, але, як бачите, не принесли, – спокійно сказала Оксана.
Довго сидіти за порожнім столом ми не змогли, мій чоловік не наївся. Та, сказавши, що я недобре себе почуваю, ми поїхали додому, де мені довелося догодовувати чоловіка та вислуховувати його докори з приводу того, що я не приготувала свою частину страв та через мене він не наївся.
Більше до Оксани та Олега в гості ми не поїдемо. Потрібно шукати собі нову компанію гречних господарів, щоб проводити з ними свята.
