Інна винувато стояла перед батьком без змоги що-небудь сказати. Жінка дивилася у конверт, який він вручив дочці хвилину тому. Там були гроші, велика сума грошей.
Пригадалося, як ще два роки тому вона стояла на цьому ж місці перед батьком й кричала йому в обличчя, що ніколи не прийде просити допомоги й неодмінно буде щасливою зі своїм Максимом. Ось яке воно життя, змушує нас падати, вириваючи землю з-під ніг.
Батько Інни мав власну пасіку. Починалося все з улюбленого заняття, а тепер у нього власне виробництво меду, свій бренд та тисячі постійних клієнтів. Коли Інна закінчила навчатися й повідомила про свій намір одружитися, це неабияк його насторожило. Просто він дотримувався принципу, що пізнати людину по-справжньому можна лише з часом, а Інна й Максим зустрічалися лише чотири місяці. Найбільше батько хвилювався, що хлопець просто полює на їхні статки. От і наговорив зайвого, а Інна образилася, відмовилася від нього й випалила, що ніколи не прийде по допомогу.
Життя з Максимом виявилося зовсім не медом. Так, між ними досі були почуття, але що з них взяти, коли мала дитина без підгузка та суміші, а грошей навіть на буханець хліба немає. І наче працює Максим, як каторжний, а просвіту жодного не видно. Що ще залишалося Інні, пішла до тата, просити.
Добре, що він зрадів дочці, прийняв, вислухав, одразу простягнув конверт із грішми. Натомість лише попросив показати онучку й прийти в гості, на вечерю. Інна й не проти, але не знає, як зізнатися Максиму, що була у батька, взяла в нього грошей тепер вони будуть зобов’язані. Для Макса краще голодна смерть, а для Інни головне, щоб дочка мала все необхідне.
