Юра і Катя одружені десять років. Живуть добре, одне тільки хвилює Юрія, відсутність дітей. Вони пройшли всі обстеження. В обох все в нормі. Одного разу Катя заявила, досить. Якщо немає дітей, будемо жити так. Чоловік декілька разів намагався говорити про те, щоб усиновити дитину. Але дружина проти. Чужу дитину брати в сім’ю, це вже занадто. Вона її не зможе любити, як Юрій того не розуміє, якщо дитину, то тільки рідну.
Більше про усиновлення розмови не вели. Жили так, як завжди. Багато працювали, у відпустку їздили відпочивати кожного разу в інше місце. Відвідали багато цікавих місць. Розмови вели такі, які не стосуються дітей. І все б нічого, але Юра все частіше ходив засмучений. Коли проходили мимо дитячого майданчика, подовгу спостерігав за чужими дітьми. Катя все це бачила, але мовчала.
Одного разу вони пізно поверталися з роботи. На дворі осінь. Вже не тепло, але ще не холодно. Кутаючись в тоненьку кофтину, Катя трималася за руку чоловіка. Біля під’їзду, коли вони збиралися заходити щось запищало. Юрій оглянувся. Він вирішив, що наступив на кошеня. Тому шукав очима, де воно є. В кутку примітив старенький кошик. Підійшов, поглянув і відійшов. Каті стало цікаво, вона також поглянула в кошик.
Там лежала дитина. Ледь прикрита якимось мотлохом. Дівчина вхопила кошик, передала чоловіку і вони чим душ помчали до своєї квартири. При світлі роздивилися, що дитина не встигла замерзнути. Ручки теплі. Коли розгорнули, побачили, що то хлопчик. Яка ж мати викинула своє дитя? Юра телефонував у поліцію. Вони чекали, поки приїдуть співробітники. Хлопчика поклали в чисте простирадло. Все, що в кошику так і залишили до приїзду поліції.
В цей час Юра сходив у аптеку. Купив все, що потрібно для новонароджених. Поки люди з поліції писали що і як, Катя тим часом купала хлопчика, замотала в теплий плед і годувала сумішшю. Представник поліції повідомив, щоб зранку хлопчика відвезли до органів опіки. Поки не буде дозволу, Юра і Катя не мають права тримати дитину в себе вдома. Вони пообіцяли, що так і зроблять. Нарешті залишилися одні з малюком.
Юра дивився на Катю, неначе запитуючи. Дружина зрозуміла його без слів. Вона також миттєво прикипіла до цього малюка. Сама не відає як це сталося. Тому, коли зранку відвезли хлопчика, подали заяву на усиновлення. Вони ім’я йому придумали, Богдан, богом даний. Процедура затяглася надовго. Подружжя кожного дня ходили до свого хлопчика, провідували його. Лише через місяць змогли привезти Богданчика додому.
Катя дивувалася сама собі, як вона любить свого синочка. Нарешті в їхній квартирі чути дитячий сміх і плач. Юра і Катя щасливі. Минуло два роки. Богданчика готували до дитячого садочку. Одного разу Каті стало зле, впала непритомна. Чоловік викликав швидку допомогу. В лікарні їх чекав сюрприз. Дружина вагітна. Від такої новини їм стало добре, як ніколи у світі. В них буде двоє діток.
