Мені вже сьогодні майже сімдесят. Життя по суті позаду. Свого часу Бог давав мені всі можливості, щоб я був успішним, багатим і щасливим. Але я не зумів цим скористатися. А зараз уже пізно. Було все так.
Одного дня, коли на вулиці була зима і було слизько, я поспішав на екзамен. Прямо переді мною послизнувся і впав чоловік. Я чомусь сприйняв, що він п’яний, тому оминув його і пішов далі. Коли оглянувся, то побачив, що це людина літнього віку. Але повертатися назад у мене не було часу і бажання – я поспішав на екзамен. На іспит я прийшов вчасно, але я його провалив. Тому не вступив до вузу, про який мріяв тривалий час.
Якось, розгулюючи містом, зустрівся з трупою вуличних акторів, які прямо перед перехожими грали виставу. Я також зупинився і з приємністю спостерігав за грою. П’єса й справді була весела і цікава. Актори ще раз і ще раз кланялися «на біс» публіці. Коли люди почали розходитися, хтось несміливо торкнувся мого плеча. Це була головна героїня дійства. Жінка почала розпитувати мене, чи сподобалася мені вистава? Якою була, з мого погляду, гра? Я знизав плечами і відвернувся від акторки як від набридливої мухи, даючи тим самим знати, що мені з нею не цікаво спілкуватися.
Ще одна незвична зустріч відбулася біля мого будинку. Був вечір. На вулиці лив сильний дощ. Я повертався з посиденьок від свого друга. Вже в дорозі думав про теплу ванну і ліжко. Раптом біля самої хвіртки наткнувся на жінку, яка без парасолі і дощовика сиділа прямо під дощем. Вона попросила допомогти їй. Жінка була в розпачі і конче хотіла з кимось душевно поспілкуватися. Вона переживала драму в стосунках зі своїм чоловіком. Мені не хотілося нікого впускати до себе в хату. Тим паче ту жінку, що була вся мокра і заплакана. Що з нею я робитиму вдома? Я залишив її і далі мокнути під дощем, а сам поспішив під теплу ковдру.
Зараз мені сімдесят. Я одинокий, неуспішний, нещасливий. Прожив життя без радості. Чому, Боже, ти не допоміг втілити бодай одну з моїх мрій?
І тут я почув голос Ангела:
-У тебе, дорогий, були всі можливості. Але ти їх безглуздо втратив.
-У мене не було можливостей. Я прикладав усіх зусиль, щоб піднятися, але все було намарно.
-Пам’ятаєш, як ти поспішав на екзамен, перед тобою впав мужчина. Це був твій екзаменатор. Ти б у нього успішно склав іспит і здобув бажану освіту. Але ти не подав йому вчасно руки.
Опісля ти ганявся за багатими красунями. І ти мав шанс успішно одружитися! Ця актриса з вуличного театру, красуня і знаменитість, мала стати твоєю дружиною, народити тобі діточок, але ти проігнорував її. Ви разом були б щасливі!
Ти прагнув слави. І ця сторінка могла б бути вписана в твоє життя. Згадай жінку в дощовий вечір біля свого будинку. Пригадай її прохання. Вона лиш хотіла зігрітися в твоєму домі і поділитися тим, що її на цей момент боліло. Але тобі було байдуже до неї. Ти проявив черствість у ставленні до неї. Ця жінка – відома письменниця. Коли б ти їй тоді допоміг, вона б неодмінно написала про це історію, в якій би ти був основним героєм. Але цього не сталося…
Ти був байдужий до людей, друже. Ти прожив життя із закритим серцем. Тепер нічого нарікати на когось!
Я збагнув свої помилки, але часу, щоб їх виправити в мене вже не було. Аж тепер осягнув, наскільки я був сліпим, глухим і черствим. Але було вже надто пізно!
