Як можна згрішити та отримати божу милість одночасно. Маю таємницю яка гнітить мою душу уже не перший рік, але ніяк не насмілюся зізнатися чоловікові. Думаю, що зізнаюся вам, а там побачу…
Мені було 32 роки, коли ми з Олексієм наважилися на другу дитину. Перша моя вагітність закінчилася невдало, тому я боялася знову вагітніти. Зосередилася на роботі та й Льоша не підіймав цієї теми. Схоже чоловікові, як і мені, важко далося наше горе.
Та час збігав, я не молодшала й сама запитала, чи не проти він спробувати ще раз. Олексій схоже чекав на моє запитання не перший день, бо схопив мене на руки, міцно обійняв та пообіцяв, що цього разу все буде добре.
Вдалося не одразу, але я таки побачила довгоочікувані дві смуги на тесті. Одразу до найкращого лікаря на огляд, консультацію та облік. Він поважний, є ризики, щоб виключити усі можливі негаразди я погодилася на постільний режим. Практично всі 9 місяців пролежала у ліжку, прогулюючись лише кілька годин на день. Льоша поруч, підтримує, доглядає й підіймає мені настрій.
До лікарні я також лягла завчасно. Встигла знудитися поки дочекалася на перейми. Тієї ночі були ще одні пологи. Молодесенька дівчина, 17 років, народила міцного та здорового хлопчика. Її звали Леся, вона з дитбудинку. Ні батьків, ні хлопця – сама самісінька. Я вже була поруч із нею, підтримувала, переконувала, що в її житті все налагодиться. Лесі стало зле десь через годину після пологів. Відкрилася кровотеча, її забрали в операційну, а я попросилася у медичної сестри побути з новонародженим малям.
Лікарі боролися за життя молодої дівчини до останнього, але, на жаль…Мені й повідомляти не хотіли, а коли сказали, то я відчула, як всередині щось обірвалося, тоді й відійшли води. Моя донечка з’явилася на світ через шість годин. Ось я тримаю на руках малесенький згорточок найбільшого щастя, нашу Даринку, а сльози не зупиняються.
Я плачу за тим малям, що залишилося без матері без шансу на щасливе життя у повноцінній родині. Принаймні поки що. Тоді згадую розмову з чоловіком одразу після пережитого. Я хотіла взяти маля з дитячого будинку, а він мені: «Якщо бог не дав свого, то чужий мені не потрібен». Розумію, що Олексій не погодиться, не зможе полюбити цього хлопчика, як рідного сина, якщо знатиме. Тієї миті й вирішую взяти гріх на душу, але врятувати маля.
Домовилася з лікаркою та медичною сестрою, що були тієї ночі на зміні. Вранці, коли Льоша, як зазвичай, прийшов мене провідати на нього чекав справжній сюрприз. Медична сестра повідомила, що дружина вночі народила та не одну, а дві дитини – хлопчика та дівчинку. Льоша ридав, я ще ніколи не бачила його таким щасливим.
Цього року ми святкуватимемо 6 день народження наших діток. Богдан дуже схожий на свого татка. Рідні й не дивуються, що росте його маленька копія, а я не можу зрозуміти, як саме це працює, але й собі тішуся, що моя таємниця залишається під надійним замком сумління. Даринка мамина донечка, мої оченята, губи, колір волосся.
Діти між собою гарно спілкуються. Богдан, як і годиться старшому на кілька годин братику, сестру оберігає та захищає від розбишак. Вони так гарно ладнають, обмінюються таємницями, складають спільні плани на майбутнє. Я дуже часто чую, як Богданчик обіцяє Даринці завжди бути поряд й сльози з’являються на очах. Вони рідніші за деяких кровних братів та сестер.
Моє серце повинне радіти, сумління бути чистим, а я втомилася від власної брехні. Хочу полегшити свої страждання, але боюся, що правда зруйнує мою міцну та щасливу родину. То може нехай вона (та правда) старіє та помре разом зі мною?
