Виїхала в Італію на роботу. Доглядаю за бабусею вже кілька років. Перші роки жила як в раю. Бабуся була лагідною. Я з нею здружилася. Разом ходили до моря. Разом замовляли собі ланч. Увечері смакували різні історії і сміялися як найщасливіші люди в світі.
Але з бабусею трапилася біда – вона перенесла інсульт. Після лікування в неї почала стрімко прогресувати хвороба Альцгеймера. І моя мила бабуся змінилася до невпізнання.
Я вставала зранку і думала, а раптом сьогодні до бабусі повернулося вчорашнє здоров’я і відповідно лагідний характер. Але достатньо було переступити поріг її кімнати, як розуміла, що мої сподівання є марними.
Не встигла я появитися перед її очима, як вона вдаряла палицею по підлозі і показувала, що треба прибрати горня чи принести пити. Я намагалася не затримуватися в її кімнаті, щоб трохи уникнути спілкування з нею. Вочевидь, бабуся це розуміла і ще більше знущалася наді мною.
Сьогодні вигребла з шафи усі лахи і заставила мене їх перескладати. Я обурилася, що складала ці речі три дні тому. Навіщо було їх вигортати з полиць на підлогу?
Розуміла, що тут вона проявляла свій характер. Зло чомусь почало брати гору в її поступках. І я не можу на це вплинути.
Боюся, що одного дня не витримаю і насаджу на її голову каструлю з гарячою стравою. Часом ледь стримую себе, щоб цього не зробити.
А тим часом шукаю нове місце роботи, щоб уникнути гріха.
Так учора бабця встигла зробити ще один сюрприз. Привела в хату двох котів. Мало що вони напакостили в кімнатах, але ще й встигли зірвати з петель тюль та перекинули великий вазон. Уся земля просипалася на килим.
Одним словом, роботи додалося втричі більше. Поки моя підопічна сиділа в туалеті, я встигла двох котів викинути за межі нашого двору. Сама вдала вигляд, що нічого не сталося. Тепер стара має заняття, шукає своїх улюбленців, а тим часом можу спокійно займатися своїми справами.
