Я не дуже довіряю чужим людям. Через те на моїй роботі мене вважають відлюдником. Я дуже важко зближуюся з іншими людьми, проте для своїх рідних я відкрита книга та завжди приходжу на допомогу тому, хто цього потребує.
У мене є двоюрідний брат Артем, він народився з пошкодженням стопи та через те він не може повноцінно рухатися. Крім мене в Артема нікого немає, він проживав у квартирі, яка залишилася йому від батьків. Поки його батьки були живі, в матеріальному плані у брата все було добре, а коли їх не стало, у брата почалися фінансові труднощі. Він звернувся до мене за допомогою та звичайно ж я йому не відмовив. Всі інші наші родичі живуть далеко у селі та не мають фізичної змоги допомагати Артему. Вони іноді скидають йому гроші на банківську картку.
Я живу з ним в одному місті, тож я до нього найближче. Ми з дружиною почали йому допомагати: ходити за харчами, в аптеку, возити його до лікарів, давали гроші. Хоча нам самим не завжди вистачало, але ми все ж старалися йому допомогти. Ми з дружиною можемо заробити гроші, а він не повністю працездатний. Знаю, що Артем працює через ноутбук, але рівень його доходів мені невідомий.
Нещодавно здоров’я брата погіршилося та його забрали до лікарні. Артем залишив вдома телефон та попросив мене привезти його в лікарню. Я повернувся додому до Артема та побачив, що телефон дзвонить. В той момент я подумав, що дзвінок важливий та підняв слухавку. Телефонував якийсь чоловік, щоб повідомити, що він вже заплатив за оренду. Я почав розпитувати за яку оренду він заплатив, чоловік назвав адресу. Я взагалі не розумів що коїться.
Зателефонував до родичів та вони розповіли мені, що батько Артема володів ще однією квартирою, вона дісталася брату у спадок після того, як його батьків не стало. Зараз брат здає квартиру в оренду.
– Артем тобі про це не казав? – щиро здивувалася мама, – Я думала, що ти знаєш.
Ось воно як виходить, ми віддаємо йому останнє, а він виявився ще багатшим від нас. Доведеться припинити допомагати тому, хто не потребує нашої допомоги. Маю на увазі фінансову допомогу.
Я приїхав в лікарню та сказав двоюрідному брату, що я про все знаю. Артем навіть не засоромився. А потім почав давити на жалість, мовляв, він такий бідний-нещасний, не може жити нормальним життям та потребує допомоги. Я відповів, що я допомагатиму йому фізично, а в фінансовому плані він сам собі може дати раду.
