Володимир, брат мого чоловіка, дуже нахабна та егоїстична людина. Три місяці тому його вигнала з дому його дружина Леся. Разом вони прожили десять років, але не узаконювали свої стосунки. Мешкав Володя у домі своєї дружини. Виховували вони двох синів. Леся оформила документи, у яких зазначалося, що вона мати-одиначка. Діти носили її прізвище. Володя не проти був такого становища, адже Леся отримувала немалі кошти на синів.
Не знаю, що і як у них сталося. Та Володя скаржився, що ремонти там поробив, вклав туди велику суму грошей, а тепер виявилося, що він там ніхто. Моєму чоловіку було дуже шкода свого брата. Я, хоч і вважала, що він сам винен у тому, що сталося, та тримала свою думку при собі. Не хотіла нікого образити.
Фатально, але Володю через декілька днів ще й з роботи звільнили. Я не допитувалася чому. Не хотіла лізти до людей у душу. Можливо, такому повороту подій і Леся посприяла, адже її батько працював разом з братом мого чоловіка.
Руслан повернувся додому похнюплений і розповів мені історію Володі.
– Людмило, нехай Володя у нас поживе трохи. Допоки роботу собі не знайде. Він же мій брат молодший. Не можу ж я його у біді лишити.
Я погодилася. Та якби я знала, чим це обернеться!
Перші дні, коли у нас Володя жив, були чудовими! Я й клопоту від нього не знала! Русланів брат відремонтував усе у квартирі. Я свого чоловіка рік просила це зробити. А Володя зробив за декілька днів: кран не тече, полиця не хилитається, дірка у стіні зашпакльована, шпалери підклеєні, люстри помиті. Крім того, Володимир робив справжні дива на кухні. Не встигла я прокинутися, як смачний сніданок уже на столі. Омлет з беконом, запашна кава, поживний борщ на обід, шашлик на вечерю – я просто насолоджувалася життям. Правду сказати: Володя готує божественно! Йому б кудись у передачу «Майстер-шеф» іти!
Але через тиждень рай скінчився. Володя цілими днями сидів у телефоні. Він був у пошуках роботи. Ми, звичайно, не заважали йому. Виходив із кімнати лише поїсти, апетит у нього звірський. Тільки й запитував: “А їсти у нас коли щось буде?” Почала я готувати ще більше. Добре, хоч тиждень до того відпочила!
Потім Володимир почав влаштовуватися на роботу. Щодня йшов десь під обід, а повертався зранку наступного дня. Не знаю, що у нього там за «співбесіди» були, та повертався він напідпитку і белькотів, що йому знову не вдалося отримати роботу.
Одного разу він взагалі з’явився додому з якоюсь дівкою. Звичайно, я виставила її за двері. Не збираюся я незнайомих людей пускати за поріг свого дому, а надто – опівночі. Це переходить усі межі пристойності! Володя образився на мене. Руслан теж не розмовляв декілька днів, бо я його братика образила!
Минув місяць. Дівок, слава Богу, Володимир уже не приводив. Здавалося, він дійсно хоче влаштуватися на роботу. Та якось заходжу у спальню, а брат чоловіка одягає на себе його новий костюм фірмовий. Я за цю річ віддала половину своєї зарплатні, подарувала на день народження коханому. Руслан береже його на свята, а Володя тут раз – і без дозволу одягає на співбесіду. Йому ж треба влаштуватися на пристойну роботу! Я змовчала. Думала цього разу обійдеться у нашому домі без конфліктів!
Та де там! Володя повернувся і заявив, що йому для роботи потрібен автомобіль. А оскільки у нас їх два, то він візьме мою машину, а Руслан нехай возить мене на своїй. І тут я розійшлася! Ну геть знахабнів! Мало того, що він безсоромно просить мене купувати йому лезо для гоління та шкарпетки, то іще й на мою машину око поклав! Моєму обуренню не було меж!
Та Руслан почав мене заспокоювати, мовляв, у Володі скрутне становище – треба ж хоч якось йому допомогти. Я сказала, що не розумію, скільки цей здоровий чоловік з робочими руками і ногами буде на нашій шиї сидіти! Вже й так четвертий місяць пішов!
– Ти егоїстка і хамка! – заявив мені чоловік. – Думаєш лише про себе!
Від цих слів я геть сказилася. Я зібрала усі речі Володі і виставила валізу за двері:
– Прошу вибачення, пане. Та ліміт Вашого гостювання у нас уже вичерпано! – сказала я йому.
Щоб там не було, це і мій будинок теж!
Руслан не розмовляв зі мною майже півмісяця. Свекруха телефонувала і кричала, що я руйную Володі життя і що вони більше не хочуть зі мною спілкуватися.
Щоб там не було, та я не шкодую про те, що так вчинила. Ми з радістю прийняли Володю, та він геть на голову виліз і ніжки звісив! З Русланом ми налагодили стосунки. Він став таким, яким я його знала до того. Без братового впливу і маніпуляцій він був хорошим та добрим чоловіком.
Я тепер точно знаю: більше ніяку рідню до себе у дім не пущу. Спокій та щастя у сім’ї залежать від цього!
