Два місяці тому Арсен залишився без роботи й не зміг оплачувати оренду квартири. Йому на допомогу прийшов його старший брат, мій чоловік Тарас. Запросив його жити до нас, поки той буде шукати роботу. Звісно, мені він нічого не сказав й для мене це стало сюрпризом. Коли Тарас зрозумів, що я не надто рада цій новині, пояснив все тим, що ми живемо у великому приватному будинку і його брат нам заважати не буде. А мене не попередив, бо забув… І взагалі він не розумів, чому я так негативно відреагувала, мовляв, це його сім’я і я повинна поважати його рішення і його родичів.
А я всього лиш не люблю гостей. Це дуже порушує спокій в домі й змушує постійно під когось підлаштовуватися. Бо це ж гість вдома. Треба й приготувати щось смачніше й прибрати все за ним. А я на роботі від ранку до вечора, коли мені цим всім займатися? Тим більше це — Арсен! А він ще той зануда, який прискіпується до кожної дрібниці і їсть він не абищо. Він сам палець об палець не вдарить, лише чекає, щоб всі робили усе замість нього. Я це ще на нашому з Тарасом весілля помітила. Тому й була дуже стурбована тим, як ми з ним вживемося в одному домі.
Проте, перший тиждень все, на диво, було чудово. Арсен кожного дня ставав й готував нам усім сніданок. А, коли я поверталася ввечері з роботи, на мене чекала смачна тепла домашня вечеря. Якщо Арсен нічого не готував, то вони з Тарасом замовляли доставку їжі й ми сідали усі разом дивитися фільм й говорити.
З роботою в Арсена успіху не було. Він ходив на співбесіди в різні фірми й всюди йому обіцяли передзвонити. Але як тільки він виходив за двері, за нього забували.
Проте, так тривало всього лиш тиждень. Потім Арсен перестав шукати роботу, цілими днями сидів й грав ігри в телефоні. Став дорікати мені, що я несмачно готую, що він постійно голодний. Попри це, з’їдав усе, що я готувала на всіх й після цього ще смів жалітися. Я ходила й збирала по всьому дому його речі, шкарпетки, які він знімав й залишав буквально усюди.
Але й це ще не все. Мій Тарас любить гарні аксесуари. Я купила йому на день народження годинник, який він давно хотів, але не міг собі дозволити. Я віддала за цей годинник майже всю свою зарплату. Тарас дуже цінував цей подарунок. Арсен всього лиш один раз його одягнув і примудрився розбити. Пішов ввечері на дискотеку, а вернувся наступного ранку весь пошарпаний, в синцях і з розбитим годинником. Нічого не пояснив, просто завалився спати. А потім встав й почав зганяти на мені злість.
Це була субота, в мене вихідний день. Я затіяла прибирання. Арсен вийшов з кімнати й так по-хамськи заявив:
— Там в куті лежать мої шкарпетки й білизна. Випери їх.
Вже цей тон викликав у мене роздратування і я різко відповіла:
— Свої труси будеш прати сам. Я не збираюся цього роботи.
Коли Тарас прийшов з роботи, Арсен пожалівся йому на мене й запитав, як Тарас терпить таку невмілу жінкою, як я. А, коли побачив, що я почула ці слова й мене це образило, крикнув:
— На правду не ображаються!
Це стало останньою краплею. Я зайшла в гостьову кімнату, вивалила всі його речі й запхала у ту дорожню сумку, з якою він приїхав. В цей час вони з Тарасом стояли посеред коридору й дивилися, чим все це закінчиться. Я взяла цю сумку, вручила Арсенові й показала пальцем на двері.
Тарас хотів нас якось заспокоїти, помирити, але я не збиралася вже відступати. Не потерплю такого нахабного відношення до себе у своєму домі! Хто він мені такий, щоб я прала його труси?
Тарас попросив брата піти, поки я не заспокоюся. Наступного дня подзвонила свекруха й заявила, що я дуже образила всю їхню сім’ю і, що я роздула з мухи слона. Мовляв, це мій обов’язок доглядати за братом чоловіка.
Після розмови з нею я сказала Тарасові нарешті вирішити, на чиїй він стороні. Якщо вважає, що я не права, то розлучаємося. Я мовчати не вмію і не буду. А якщо не хоче розлучення, то нехай скаже своєму братові, що я не прислуга й бігати навколо нього аж ніяк не мій обов’язок!
