Зараз я знаходжуся в непростій ситуації: з одного боку брат, а з іншого дружина.
Ми з моїм братом Андрієм не завжди ладнали. Андрій молодший брат та звик, що йому все дістається задарма. Його батьки завжди балували та йому діставалося усе найкраще. Він не звик докладати зусиль.
В школі вчився абияк, мама ходила до вчителів та просила за оцінки. Я вчився в тій самій школі, що й і Андрій. Багато вчителів пам’ятали мене через мої хороші оцінки та Андрій завдяки мені теж їх отримував зважаючи на це.
Скільки себе пам’ятаю, Андрій постійно мені заздрив та ревнував до батьків. Вважав, що мені все дісталося найкраще, а його обділили.
Після школи я вступив до університету на безплатну форму навчання. Сам добився того, що став отримувати стипендію.
Андрій після закінчення школи був змушений одружитися, адже його дівчина завагітніла. Замість того, щоб навчатися в університеті, він був змушений йти на роботу, щоб годувати сім’ю.
Батьки мали деякі грошові заощадження. Берегли їх на навчання Андрія, але їм довелося витратити їх на покупку квартири для молодят. Іншу частину додали батьки дружини Андрія Валентини.
Я навчався в іншому місті, проживав в студентському гуртожитку, одружуватися не поспішав, адже у мене не було власного житла. На батьків не надіявся, бо знав, що всі свої заощадження вони витратили на покупку квартири для молодшого брата.
Згодом я знайшов хорошу роботу, почав збирати гроші на перший внесок за квартиру. Коли я досягнув своєї мети, зустрів свою майбутню дружину Марію. Ми почали зустрічатися, а потім одружилися. Мої справи на роботі пішли вгору та я зміг оплатити повністю за квартиру.
Через декілька років не стало дідуся Марії та вона отримала у спадок трикімнатну квартиру.
Ми поселили там квартирантів і гроші, які вони платили нам за оренду відкладали на покупку автомобіля.
На той момент в Андрія вже було троє дітей. Його дружина Валентина жодного дня не працювала тому, що весь час проводила в декреті. Вони тіснилися в однокімнатній квартирі.
Як тільки брат дізнався про квартиру, яку ми здаємо в оренду, перервав багаторічну мовчанку та звернувся до мене з проханням:
– Нам вп’ятьох тісно в однокімнатній квартирі. Вікна старі, дерев’яні. Діти постійно хворіють. Нам би більше місця. Давай ми переїдемо у квартиру, яка дісталася у спадок Марії. Поки Валентина не вийшла на роботу будемо оплачувати лише комунальні платежі, а потім будемо платити орендну плату, не велику, так, щоб ще на прожиття залишалося. Виручи по-братськи. Ми ж не чужі люди.
Я нічого не відповів на таку пропозицію. Та що там думати, однозначно ні.
Я навіть не хочу хвилювати такими дрібницями Марію, вона зараз вагітна та й наслухалась про натуру мого брата.
Андрій вже й речі зібрав, надіючись, що я погоджуся на його пропозицію. А я навіть не знаю, як пояснити йому, що я не маю наміру поселити його в тій квартирі.
Та навіть якби я погодився, кошти, які платять нам квартиранти йдуть в скарбничку, з якої в перспективі ми плануємо купити автомобіль. Це не моя квартира, я не можу нею розпоряджатися.
Як мені правильно вчинити в цій ситуації?
