Я молодша дитина у сім’ї, до того ж пізня. Мати народила мене, коли їй виповнилося 36 років. Інколи я сумніваюся, чи взагалі була планованою дитиною, але ж хто у такому зізнається. Мій старший брат після навчання в університеті додому так не повернувся. У місті зустрів своє майбутню дружину Юлю. Вони одружилися й живуть у власній квартирі, яку їм, до речі. Купили батьки з обох сторін.
Мені ж після школи довелося відмовитися від власних мрій про навчання, тому що мати захворіла. Батько працював й не міг про неї опікуватися, тож роль доглядальниці призначили мені, хоча й не запитували, чи я того хочу. «Це ж твоя мати! Ти мусиш про неї піклуватися!» – сказав мені тато, коли я намагалася розповісти про свої плани на життя.
Батьки тримали велике господарство: свиней, биків, корову, курей та гусей. За усім цим дивилася я. До всього ми мали два городи та долину, щоб косити сіно для худоби. Працювати доводилося дуже багато. Ввечері я ледве волокло ноги в будинок, а ще ж потрібно приготувати вечерю до повернення тата й мамі все піднести й подати.
Не знаю яким дивом, але мені вдалося вийти заміж. Чоловік, звісно, хотів аби ми купили окремий будинок, проте я пояснила ситуацію й попросила перший час пожити біля моїх тата й неньки. Принаймні поки батько не вийде на пенсію. Юрко погодився, бо кохав мене й не хотів засмучувати. Так ми почали хазяйнувати удвох.
Брат в село навіть носа не показував. Якщо й приїздить, то боронь боже взяти до рук сокиру або ж лопату. Таке враження, що він не в селі народився та виріс. Про його білоручку дружину я взагалі мовчу. Вона більше, ніж два дні тут не витримує, бо «немає нормальних умов для існування». Вони нічим не допомагають батькам, а приїжджають лише, щоб напакувати свою машину нашими харчами. Тато свиню коле перед їхнім приїздом й все їм в торби спаковує, а те, що залишається вони за ті два дні й з’їдають.
Мені не шкода, просто образливо через неоднакове ставлення. Я повинна пахати як віл, щоб почути від них бодай якесь приємне слово, а брат перетворюється на святого лише тому, що знайшов у своєму пустому розкладі можливість приїхати до стареньких батьків.
Юрко мав рацію, коли хотів купити будинок та жити окремо. Останнім часом я тільки про це й думаю та запитую, де та яка хата продається. Хочу, щоб житло було якомога далі від батьків. Нехай своєму дорогоцінному синові телефонують та просять про допомогу. Я своє вже відпрацювала.
