На літо ми з чоловіком завжди перебираємося на місяць в село, на свою дачу. Маємо невеликий будиночок одразу біля лісу, поряд протікає річка. Повітря там таке, що й словами не описати, не зрівняється з тим, що у місті.
Цьогоріч ми, як і завжди, планували провести свою відпустку з Сашею та дітьми там. Але моя мама й “любий” братик, вирішили внести певні корективи у наші плани, чим нас дуже неприємно здивували.
Вони у наш будиночок заселили якогось незнайомця і взяли плату за оренду на кілька місяців наперед. Нічого у нас не спитали, хоча знали, що кожного року ми їздимо на літо в село.
Будинок не великий, всього три кімнати. Але ми власноруч все будували й своїми руками зробили це місце придатним до життя. Чоловік кілька років поспіль жертвував своїми вихідними, їздив туди, щоб робити ремонт. Для того, щоб ми з дітьми могли влітку втекти від міської метушні, щоб діти побули на природі.
Цей будиночок хоч і вважався суто нашим (як мінімум по документах), але батьки також мали ключі від нього. Й частенько приїжджали туди на вихідні разом з нами. А мій тато навіть тримав собі невеликий сад, де вирощував виноград різних сортів.
І ось, ми приїхали й застали там дуже неприємну картину. Я відразу відчула — щось не так. Біля в’їзду стояла чиясь незнайома автівка, по подвір’ю бігала величезна вівчарка, яка відразу здійняла галас, коли ми підійшли до брами. Двері до хати були відчинені, а на вулиці сушилися чиїсь речі на шнурку. На гавкіт собаки вискочив якийсь чоловік й запитав, хто ми такі.
— Ми власники. Я б хотіла дізнатися, хто ви такий?
— Я орендував цей будинок.
— Але я вам його не здавала. З ким ви домовлялися?
— З Олексієм. З ним ще жінка була, мама його здається. Звали Тетяна.
Я відразу зрозуміла, що мова йде про мого брата й мою маму. Поговоривши ще трохи, ми дізналися, що цей чоловік — друг Олексія з роботи. Він шукав на літо будинок, бо робить у квартирі ремонт. Мушу зазначити, що брат геть совість втратив! Здер з цього бідолашного “друга” немалі гроші за оренду.
Але мене найбільше хвилювало не це, а те, що нам ніхто нічого не сказав. Я ще кілька днів тому з мамою говорила, а вона й словом не обмовилася! Лише відмовляла нас їхати туди, мовляв, погода має бути погана, дощі передають, що нам там робити. Все стало на свої місця. Я відразу подзвонила до неї й попросила пояснити, що відбувається, а мама почала бідкатися, що вона це заради Олексія зробила, бо йому дуже гроші потрібні. Він хоче свою дружину на курорт в Туреччину звозити.
Це ж абсурд якийсь! Мама просто не вміє сказати “ні”, особливо моєму братові та його дружині. Вона завжди розповідала, що мій брат Олексій був дуже очікуваною дитиною, первістком. Батьки довго не могли завести дітей і новина про скору появу брата на світ розцінювалася усіма родичами як чудо. Ось з’явилося це чудо на світ і відтоді усі навколо догоджають йому. А він сидить у батьків на шиї, загнав їх у борги й кредити й ще сміє використовувати мою з чоловіком дачу для своїх махінацій. І, до речі, дружину він собі знайшов таку ж саму. Вони обоє варті один одного.
Сваритися з цим чоловіком сенсу не було, це Олексій його підставив. Виганяти його не було як, бо він жалівся, що немає зараз куди перебратися й він вже гроші заплатив.
Ми дозволили йому там залишитися. Але братові спокою я не дам, допоки він не верне нам усе до копійки, що він вторгував з оренди. Це наша дача і наші гроші. Якщо він зіпсував відпочинок нам, то я зіпсую йому. Нехай розпаковує валізи й вертає квитки в Туреччину. Вони точно нікуди не полетять!
