Наш тато став гульвісою. Він зовсім не піклувався про сім’ю. Усі гроші витрачав на власні загули. За нашими здогадами, також водився з іншими жінками. Але мама чомусь на все реагувала мовчки. Лиш інколи кидала докір: «Хоч би про дітей подумав». А він влягався на власний диван, наче все «окей», і переглядав футбол або ще щось.
Для мами, можливо, він уже був чужим. Адже він не підтримував її ні фізично, ні матеріально. Мабуть, його зраду вона вже давно внутрішньо пережила. А зараз уже така його поведінка була звичною справою. І добре знала, що чекати від нього допомоги – марна справа.
Однак собі мама попусту не давала в нічому. Працювала, практично, від зорі до зорі, не покладаючи рук. І все заради нас, дітей. А на було двійко – я і брат. Мама навчилася жити так, щоб нам на все ставало грошей, щоб ми жили, як усі інші діти в щасливих сім’ях.
Ми брали участь у всіх екскурсіях. Мали сучасний якісний одяг. На новорічні свята завжди ходили до театру.
Коли ми трохи підросли і навчилися самі давати собі раду, мама поїхала в далеку Італію, де можна було заробити більшу копійку. За мною вже почали заглядати хлопці – закінчувала десятий клас. А брат Роман на той час вчився у восьмому класі.
За два роки і справді я відгуляла весілля і перейшла жити до свого чоловіка, який мав власне помешкання.
Збігло ще два роки. Якось зайшла до матері і застала її в сльозах. Вона розповіла, що брат напосівся на неї, що матір повинна йому купити машину. Він збирається також одружуватися. Бенкет також має оплатити мама. Її вразила його нахабність.
Зрозуміла, як мамі боляче після таких слів брата. Зателефонувала йому і сказала, якщо він так буде поводитися з матір’ю і далі, то не побачить нікого з нас на весіллі і бенкет також оплачуватиме сам.
Брат не відступав від свого і далі наполягав на придбанні машини як весільного подарунка. Мама на цей час вже зовсім вибилася з сил – їй потрібен був відпочинок. Я сказала матері, щоб дала собі спокій.
Після цього випадку наше ставлення до брата змінилося. Він потупав негідно щодо матері, яка по суті віддала йому всю молодість. Брат почав навіть погрожувати мені, вважаючи, що це я підмовила матір. Це ще більше на віддалило. Мені, звісно, прикро, що так я по суті втратила брата як рідну людину. Надіюся, що з віком, може, порозумнішає і в на все налагодиться.
