Свого часу батьки подарували нам, тобто мені і братові, двокімнатну квартиру. Тепер я розумію, що це була груба помилка. Але вони чомусь саме так вирішили квартирне питання. Мабуть, на щось більше в них не було грошей, а жити в однокімнатній всім було затісно.
Спочатку в нас було все чудово. Я з братом знаходила спільну мову. Нам разом було більш ніж добре. Ми на цей час вчилися в різних закладах. Мали спільних друзів, проводили на вихідних разом час.
Так було, аж поки мій брат не одружився, і ми розійшлися кожен у свою кімнату. Брат не змінив свого ставлення до мене. А от братова зиркала на мене не зовсім теплим поглядом. Я намагалася згладжувати неприязнь Ірини. Розцінювала таке її ставлення, як ревнощі. Адже брат приділяв мені увагу як сестрі. Зрештою, вона прийшла на мою територію, а не я на її.
Стосунки дуже загострилися, коли Ірина завагітніла. Вона бачила, як моя кімната перетворюється на дитячу. Уявляла собі, де мітитиметься ліжечко, де пеленальний столик і шафа дитячими речами. Вона настільки увійшла в цю гру, що напряму ділилася зі мною своїми планами. Я просто від її поведінки впадала в шок. Зрештою власними хвилюваннями поділилася з братом.
Він заспокоїв мене. Сказав, що з вагітними часто таке буває, що підсилюються емоції, які стосуються появи маляти. Адже вся увага майбутньої матері прикута лиш до дитини, яка час від часу нагадує про себе.
Слова брата мене мало заспокоїли, бо розмова про дитячу кімнату не припинялася жодного дня. Ірина прямо натякала мені, що термін мого перебування в цій квартирі закінчиться з появою немовляти. Це звучало доволі впевнено. Навіть з викликом.
Врешті, я не втрималася і, незважаючи на стан братової, сказала їй, щоб закотила власну губу. Я нікуди не збираюся звідси йти, бо нікуди. Хай вона здійснює свої плани, виходячи з того, що на сьогодні належить лишень їй.
Ірина трохи спалахнула мені у відповідь і почала наполягати на моєму переїзді. Однак я вдала вигляд, що не зауважила її агресії щодо мене і не почула її слів. Вдаючи спокій, запарила чай на кухні і гукнула брата на чаювання. Надіюся, що Ірина врешті зрозуміє, що така війна невигідна для неї, і переосмислить власну поведінку.
А ви як вважаєте, чи заспокоїться братова? Чи, може, все-таки і далі вестиме зі мною війну.
