— Ти куди зібралася?! — Павло дивився на валізи біля дверей. Він нічогісінько не розумів. Куди це вона зібралася?
— Я буду жити з чоловіком, синочку. — Сказала Килина.
— Тобто?! — Павло забрав одну з валіз і поніс назад в кімнату. — Ти нікуди не підеш! — Твердо сказав Павло.
Він розкрив мамину валізу і висипав всі речі на ліжко.
— Я забороняю тобі кудись йти! Ти ще сніданок не приготувала! Що я їстиму?
Килина дививлася в червоні очі сина. Вона бачила злість. Тварину злість. Їй страшно знаходитися в одному приміщенні з власним сином. Вона не могла зрозуміти, де допустилася помилки в виховані?
— Сину, я більше не буду готувати тобі їжу. Чистота в цій оселі мене також більше не цікавить. Я йду. Розумієш?
— Куди? — Злість Павла трішки стишилась. Він не міг зрозуміти сенсу маминих слів. Тобто вона більше не готуватиме? А що ж тоді вона робитиме!? Буде спати до обіду?!
— До. Мого. Нового. Чоловіка. — Килина намагалась чітко говорити кожне слово. Вона намагалася вкласти їх в затьмарені мізки сина.
— Хто це на тебе стару, нікчемну та дурненьку повівся? — Павло розреготався. Він ледь встояв на ногах від сміху.
— Валерій Анатолійович чекає мене за нашими дверима.
Сміх Павло обірвав. Він побіг до дверей, щоб подивитися в вічко. Павло побачив пристаркуватого чоловіка. Він дивився на наручний годинник і, нервово, стукав носком взуття об підлогу.
Павло прийшов назад до матері. Він був невдоволений.
— Хто за квартиру платитиме? Ти ж забудеш про мене, як тільки вийдеш за поріг!
— Сину, тобі пора подумати про роботу. Ти весь час сидиш за комп’ютером чи програєш гроші на автоматах. Тобі треба взятися за розум. Я ж не можу все життя тебе забезпечувати.
— А що ти ще не можеш робити?! — Рявкнув Павло. — Ти моя мати! Ти повинна доглядати мене! Навіщо ти взагалі треба, якщо не можеш про власну дитину подумати?!
Килина нервово перебирала пальцями. Вона не хотіла сердити сина, але й жити з ним не збиралася. Цей діалог необхідно довести до кінця.
Килина рано втратила чоловіка. Вона залишилася з дитиною сам на сам і доглядала Павла до тридцяти років. Він, якимось дивом, закінчив школу. З трійками, вступив до коледжу, але вилетів після першого семестру. Павло спробував попрацювати, але йому не сподобалося. Він осів вдома, за комп’ютером. Про жінку не думав. Йому вистачало мами, яка робила всю жіночу і чоловічу роботу. Килина за все платила, дивилася за квартирою і давала грошей Павлу. Він витрачав все, що давала мама.
— Синку, тобі тридцять років. Пора подумати про сім’ю, роботу, якусь кар’єру.
— Навіщо?
— Щоб забезпечувати себе, допомагати мамі. В мене вік не той. Я вже не можу стільки заробляти, як колись.
— Брешеш! Ти хочеш кинути мене і втікти до свого хахаля! Ти нікчемна матір! Не хочеш дивитися за своєю дитиною, тому тікаєш!
Килина тихенько ступала назад. Вона намагалась дібратися до дверей. Павло виглядав загрозливо. Жінка, в той момент, боялася власної дитини. Павло нічого не помічав. Злість накрила його очі, наче туман.
Чоловік взяв мамину спідницю і порвав її перед носом матері.
— Ось тобі! Отримуй! І це на смітник! І ось це! Ці штани теж порву! Вони тобі не личать! Ти в них, наче бегемот! — Кричав Павло. Він рвав усе підряд. Клаптики одягу літали по кімнаті.
Павло дібрався до косметички Килини. Він розірвав чорню сумочку з червоними пташками і висипав усе на підлогу. Чоловік поливився матері в очі, посміхнувся, і плигнув на косметику. Він топтав її ногами. Падав всім тілом, вивертався в дивних позах і сміявся, сміявся, сміявся! Килина дивилася на нього великими очима. Вона завмерла, від шоку та подиву. Якась слабка, але важлива думка кусала Килину.
«Треба тікати!» — чітко зрозуміла жінка і різко побігла до дверей. Хутенько відчинила двері, випхала валізу, на одному подиху, і впала в обійми Валерія. Він чув крики, але не міг зайти до квартири. Чоловік нічого не запитував. Він миттєво оцінив ситуацію. Схопив кохану в одну руку, валізу — в другу і потяг вниз, до машини.
Павло оговтався не одразу. Він вибіг з пустої квартири в під’їзд і кричав:
— Ти нікудишня матір! Д урепа! Проміняла сина на мужика! Не буде тобі щастя! Від ьма! Д урепа! Д урепа!!!
