Коли я одружилась вперше, то була переконана, що не знайдеться нічого, що нас зможе розлучити, адже ми так сильно й палко кохали один одного. Нам було комфортно один з одним й ми робили все можливе, щоб кожен з нас відчував любов, але, на жаль, мого чоловіка вистачило на такі почуття лише до народження нашого сина Артура. Після цього чоловік змінився у гіршу сторону, він постійно шукав причини для сварок й декілька раз вдарив мене, тому я пішла від нього.
Після цього я постійно слухала від чужих людей, що жінка «з причепом» нікому не потрібна, але доля вирішила інакше й подарувала мені Діму. Ми швидко закохалися один в одного й майже відразу хотіли жити разом, але я відтягувала цей момент, адже хотіла, щоб син звик до нового члена родини. Маленькому Артуру відразу сподобався його вітчим й незабаром саме його він хотів називати татом, а не справжнього батька.
На жаль, моє життя ніколи не було «солодким», тому цього разу перчинки йому додавала нова свекруха.
«Та ти бачила її? Я не знаю, що мій Діма міг у ній знайти… Та ще б була простою дівчиною, а то розведене та ще й з дитиною! Ото йому захотілось чуже дитя виховувати? Напевно, пошкодував її, ото й все! Він у мене завжди добрим був, ні одного попрошайки не пройде, щоб милостині не дати! – розповідала Ольга Василівна про мене за спиною, а потім мені це все переповідали – От родить вона мені внука, а Дімові сина, чи доньку, тоді може я прийму її у родину, а так… Ніхто вона мені!»
Я намагалась не зважати на це, адже жити мені потрібно з Дімою, а не його мамою, але все це почало доходити до абсурду, коли вона почала з’являтися до нас у гості (квартира, у якій ми проживаємо належить мені) й ночувати тут. Коли мій син забіжить у кімнату, де вона спить (навіть, коли вона давно прокинулась), то вона починає кричати на всю квартиру: «Та що ж це за виховання таке? Твій син не знає взагалі нічого? Чим ти тут займаєшся? Можеш його хоч чомусь навчити?»
Я розумію, що син її може потурбувати й це її злить, але ж йому ще не має й 3 років і він знаходиться у себе вдома. Коли таке відбувалось на початку наших стосунків з Сашком, то він намагався зупинити свою маму й сказати щось її, а зараз він удає, що нічого не помічає.
Але це все було дрібницями у порівнянні з тим, що востаннє вона мені повідомила: «Будь ласка, приберіть цю дитину кудись, коли я приїду наступного разу, бо якщо ми з ним опинимось в одній квартирі, то обіцяю вам, що більше не приїду!» Ну от скажіть мені, чого я маю «прибирати» власну дитину? Де тут хоч крапля адекватності?
