Будь практичною, а не лише гарною

Тижні минають швидко, а ту історію згадую, мов туман ранковий. Сиділи ми з Марійкою Боднарчук у кавярні на Подолі.
Оленко, ти що, з глузду зїхала? Марійка вдарила долонею по столу, аж чашки задзвеніли. Він же тебе використовує! Сьогодні приходь, завтра ні, післязавтра знову потрібна!
Марій, не зрозумієш ти нічого, втомлено відповіла я, розмішуючи цукор у каві. Тарас чоловік жвавий, має бізнес, зустрічі постійні. Коли вільный час знайдеться, тоді й побачимось.
Щоб його бізнес захилив! подруга аж почервоніла від люті. Тобі ж тридцять шість, Олю зозулю! Скільки можна бути запасним аеродромом?
Я зморщилась. Завжди у Марійки прямо в обличчя, без церемоній. І ж не заперечиш правду каже. Та правда така гостра, краще б не чути.
А що мені лишається? тихо спитала я, дивлячись у вікно на вулицю. Красунь довкола море, а я проста. Та зручна. Не сварюсь, не вимагаю, не вигадую капризи.
Господи, та послухай ти себе! Марійка схопила мене за руку. «Зручна»! Та ти що, хіба сміття на викид? Ти ж з вищою освітою, робота добра, хата власна. Розумна, добра, вірна
Та не вродилась гарна, перебила я з гіркою усмішкою. А чоловіки спершу очима обирають, ти ж знаєш.
Марійка відсунулась, тільки головою хитала. Двадцять років дружби, а подруга все ще вірити у свою вартість не може. Від інституту так завжди у тіні яскравих дівчат, завжди ладна підлаштуватись, услужити, не заважати.
Памятаєш Олеся з інституту? несподівано спитала я.
Ну памятаю, Марійка насторожилась. А що?
Він мені жахливо подобався. Три роки я за ним хвостом ходила, конспекти давала, на семінарах помагала. А він і не помічав. Аж поки не зявилась та як її Танюся Морозенко, так тут же навкруги неї крутитися почав.
Та це ж було сторіччя тому! Марійка розвела руками.
А для мене ніби вчора, я сумно усміхнулась. Тоді збагнула головне правило: гарні все вчасно отримують, а решта мусять бути корисними. Зручними.
Оленько, та цей Олесь Він же чим став? Пияка й невдаха! А твоя красунь Танюся двічі заміж поспіхом вискочила й обидва рази розлучилась. Де вони тепер, а де ти?
Вони живуть, тихо відповіла я. А я пристосовуюсь.
Задзвонив телефон. Я глянула на екран і ожила.
Такас? Так, я вільна. Авжеж, прийду за годину? Гаразд, чекатиму.
Марійка з жахом дивилась, як моє обличчя перетворювалось зявлялась якась дитяча радість, готовність бігти на перший поклик.
Оленко, годі, прошепотіла вона. Скажи, що зайнята.
Не можу, я вже збирала сумочку. Він звільнився на дві години між зустрічами. Ми стільки часу не бачились.
Пять днів тому бачились!
Це давно, вперто повторила я й підвелась зі столу.
Марійка залишилась сама, споглядаючи з вікна за моєю постаттю, що віддалялась. Думала вона: що ж із нею сталося? Коли ця розумна, талановита жінка перетворилась на додаток до чужого життя?
А колись було інакше. В інституті я хоч і не сяяла вродиною, зате була душею компанії. Жартувала, організовувала походи на Карпати, допомагала всім із навчанням. Хлопці мене любили не як жінку, а як найкращу приятельку, вірну побратим
Та коли всі розбіглися після лекцій, я лишалась одна з ноткою солодкої гіркоти у душі й тихою упевненістю, що нарешті почну жити для себе, як справжня господиня власної долини.