Зараз набіжить у коментарі група підтримки жінок, які самі стали тещами, та будуть доказувати власну правоту. Так, я не буду нічого заперечувати, чи сваритись. Адже хто говорить – того й правда, чи не так?
Я не можу нічого поганого сказати про власну тещу, окрім того, що вона найбільш безтолкова людина, яку я тільки зустрічав у власному житті. Вона просто існує. Навіть їсти собі не готує, буде ходити в старому одязі доти, поки він від старості на ній же і не розсипатися не почне. А якщо послати її в магазин, що через дорогу купити хліба, то знайдеш її десь в іншій частині країни загубленою, всю в сльозах та соплях. Як там кажуть? Топографічний критинизм? Мабуть, там взагалі критинизм головного мозку, чесне слово!
Але щ мені вже думку гадати, та намагатись її виправити. Їй власний чоловік, мій тесть, за все життя не зміг її змінити. Хоча сам він дуже інтелігентний, зібраний та вимуштруваний чоловік, у якого все вдома розкладено мало не під лінійочку. Мабуть, саме через таку разючу різницю у поведінці вони й змогли вжитись разом. Тесть – людина строга та забрана, теща – ну таке… як мала дитина. Але хоч д _упцю сама собі витерти може, вже легше.
Спершу, коли ми тільки познайомились і я ще тільки мітив на пост зятя, мене їхня поведінка забавляла. Тесть вічно корчив гримаси коли його дружина своєю безпосередністю наробить всілякої дурні, та чистосердечно не розуміла в чому справа.
Та коли ми одружились, оці дурнуваті витівки тещі почали вже дуже дратувати. Вона приходила до нас додому тоді, коли їй то було потрібно. Перевдягалась в одяг дружини, падала на диван та валялась доти, поки не відлежить боки. На натяки взагалі не реагувала. Коли я вже на пряму сказав, що хотів би, аби та повернулась до власного дому, адже ми маємо власні справи, на мене глянули так, ніби я виганяю її із її ж квартири, а потім додали, щоб ми на неї не зважали. Наш дім – її дім. Її дім – наш дім. Із ким чи із чим тут сперечатись?
До того ж от навіть якщо вона не розуміє, що заважає нам, то чому її чоловік не забере дружину? Ну це ж настільки очевидні речі!
Вчора взагалі для мене стало останньою краплею. Ми із дружиною вже місяці зо два пробуємо завагітніти. Вирішили на вихідних влаштувати собі романтичний вечір. Разом приготували стейки на грилі, купили смачного вина та насолоджувались вечором. Дружина запропонувала разом прийняти ванну. Я набрав її по самі вінця. Настрій був гарний. Коли ми вже купались, я почув, як двері відчинились. Сумнівів не було – це теща.
-Ой, а що ви тут робите? Романтік, так? Ну ви там займайтесь, чим займались, я піду в гостьову телевізор подивлюсь. Ой, а це у вас вино? Я й собі скляночку наллю, ви ж не проти, правда?
Я кипів від злості, та й дружина вже також. Навіть людина, яка з власною мамою більшу частину життя провела – злиться, значить в мене вже й не такі безглузді претензії. Так, я розумію, що їй може бути самотньо, або й взагалі, вона не помічає, що щось не так, але ж блін! Як так можна?!
