Зустріч з Оксаною стала для мене доленосною. На той час мені було лише 24 роки й, чесно зізнаюся, я не планував нічого серйозного. Думав, що порозважаюся трохи й розбіжимося, як у морі кораблі. Та якось запала мені в душу та гаряча блондинка з довгими ногами й пухкими губами. Одягнена за останніми тенденціями моди, завжди прекрасна.
Вранці прокидаюся, а вона вже при параді. Дівчина уміла й любила за собою доглядати, а я любив дивитися на неї. Та знаєте, ідилія закінчується дуже швидко. Приблизно в ту ж пору, що і гроші. Не було у мене більше фінансів, щоб красиво залицятися. Сказав, що тепер ми переходимо на звичайні сірі будні, де подарунки лише на значні дати.
Оксана одразу ж заявила, що не збирається витрачати кращі роки свого життя на такого обірванця, як я й пішла собі. Ну не склалося, то й добре, чого сльози лити – так думав я й скоро забувся про не складені стосунки.
Не все так просто. «Кохана» повернулася із сюрпризом. Жодної підозри на те, що вранці я прокинуся татом не було, а тут дзвінок у двері й на порозі Оксана з немовлям на руках. Запрошення увійти вона не чекала. Зайшла до вітальні, кинула сумку на підлогу, вручила мені маля й повідомила, що повинна їхати за кордон на роботу, коли повернеться невідомо. Дитина моя, свідоцтво додається, далі мої проблеми.
Я дивився на красиве маленьке обличчя дівчинки, яка мала очі мого ж кольору й такий самий ніс «бараболькою». Якось і сумнівів не виникло, що вона може бути не моя.
-І що мені з нею робити? – здивовано запитав у колишньої.
-Знав, як робити, то розберешся, як дати раду.
Оксана пішла, так же швидко, як і прийшла, а я залишився з маленькою донечкою на руках. На роботі взяв відпустку на декілька місяців, пояснив начальнику, що й до чого. Добре, що ми у гарних відносинах, домовилися, коли все устаткується, що я перейду на дистанційний формат роботи.
Перші кілька днів мені допомагала моя мати, але вона не могла залишити своє життя й переїхати до дорослого сина. Згодом навчився справлятися самостійно. Якось швидко збігли місяці, а потім роки. Я й не згадував про Оксану, а вона взагалі не цікавилася життям дочки. Поки одного разу не зателефонувала й сповістила, що повертається додому, але ненадовго, вона хоче забрати Міланку.
У мене серце з грудей виривалося. Як же я можу залишитися без дитини? Одразу знайшов хорошого адвоката, подав судовий посуд й хотів позбавити колишню прав на дитину.
Не буду переповідати всю судову тяганину та те пекло, яке мені довелося пройти. Врешті-решт ми виграли справу і я запросив Наталю (адвокатку) відсвяткувати ввечері у ресторані. Не знаю, чому я відчув таку свободу та вільність, але ніч ми провели разом. Я не хотів розпочинати нові стосунки, адже вважав, що у моєму житті є місце лише для дочки, однак Ната була налаштована рішуче.
Ми почали зустрічатися, донечка Наталю полюбила і навіть одного разу назвала мамою. Буду з вами відвертим – Нату я не любив, була повага та вдячність, але точно не кохання. Однак, коли я побачив, як Мілана тягне до неї свої рученята та називає мамою вирішив, що буду одружуватися.
Разом ми уже вісім років. За цей час всіляке бувало, сварилися, мирилися. Стали батьками вдруге. Чи з’явилося кохання, мабуть, ви захочете дізнатися? Ні, але це не має жодного значення. Я щасливий від того, що щасливі мої діти й дружина посміхається. Хіба потрібно чоловікові більше?
