Хата на краю болота
Оля стояла посеред зарослого подвіря, по пояс у лободі й кропиві, дивлячись на похилену хатинку з облізлою табличкою: «с. Мохове, вул. Лугова, 1». Повітря пахло болотом, сирим деревом і… спогадами.
У дитинстві вона проводила тут кожне літо в баби Ганни суворої жінки зі срібною косою й голосом, що лунав аж за греблю. Та пекла пироги з ожиною, варила чай з мятою, вміла ворожити на снах і шептати від бородавок. «Тут лісові духи живуть, казала баба. Якщо з добром прийшов не чіпатимуть». Оля тоді вірила.
Тепер їй тридцять один. І вона знову тут. Після десяти років із Дмитром, який пішов до молодої фітнес-тренерки, і роботи в офісі, яка виссала з неї всі соки, Оля раптом зрозуміла: якщо не повернути зараз, буде пізно. І вона повернула. Прямо на польову дорогу.
Дім дістався від баби. Мати хотіла продати його за копійки сусідові-мисливцю, але Оля відмовила. Сказала: сама розбереться. «Знову свої примхи», кинула мати.
Першого дня Оля просто мила підлогу. З деревяних дошок стікала чорно-зелена бруд, ніби десятиліття втоми змивалися у відро. Потім вичистила піч, зміла пил з ікон, прогнала мишей. Вночі заснула, закутавшись у старий бабин кожух. Їй снився будинок теплий, живий. Ніби баба пригорнула її й прошепотіла: «Не бійся. Твій корінь тут».
На третій тиждень у Мохове приїхала «делегація»: мати, тітка Марія та брат Васько.
Ми тут подумали, почала мати, оглядаючи сіни з виразом огиди. Раз баба на всіх одна, то й ділити треба по-рівному.
Ага, піддав Васько, копиляючи носок чобота. Тут можна базу мисливську зробити. Я вже питав ціни.
Оля витерла руки об фартух і вийшла на ґанок.
Ласкаво просимо. Тільки бази тут не буде. Хата заповідана на мене. Документи у нотаріуса.
Олю, не бісись! підняла голос тітка. Ти ж у нас одна, а у Васька родина! Йому треба!
У Васька, якщо не помиляюся, три кредити та аліменти. Це його проблеми. А хата моя. І крапка.
Та подивись на неї! закипіла мати. Живе тут, як та болотна відьма, а на рідних руку підняла!
Руку підняли ви, коли мене в дитинстві за пиріг без дозволу лупцювали, сухо відповіла Оля. А тепер, якщо не важко, залишіть мою територію.
Родичі пРодичі пішли, гучно тупотя, а Оля повернулася в хату, де вже пахло свіже спекеним хлібом і тишею, що нарешті стала її власною.
