Андрій і Варя терміново шукали будинок із присадибною ділянкою. Наразі живуть вони в однокімнатній квартирі з трьома дітьми. Старшій Маші шість років. Меншим близнятам Олегу і Єгору чотири роки. Коли в сім’ї народилися двоє менших дітей, Андрій говорив Варі, що потрібно купувати будинок. Але таких грошей у них немає. Тому, коли хлопчикам виповнилося півтора року Андрій поїхав за кордон заробити.
Два з половиною роки працював чоловік, не приїжджаючи додому. Нещодавно телефонувала Варя, сказала, що бачила об’яву, продається будинок не дорого. От і хоче, щоб чоловік приїхав, подивитися на той будинок. Якщо і справді так недорого, то зможуть купити. Андрій з’явився вдома через два тижні. Відразу поїхали подивитися.
Будинок гарний, просторий, подвір’я велике. Буде де гратися дітям. Ось тільки дешево для такої садиби. Хазяїн будинку зніяковів, потім сказав:
– Будинок продається разом із моєю мамою.
– Як це? – здивувався Андрій.
– Я їду до дітей, для мами там місця немає. Тому я чесно признаюся, що старенька залишиться з вами, самі вирішуйте що далі з нею робити.
– Пішли звідси, – смикав Варю за руку чоловік.
– Ні, почекай. Якщо хтось інший купить, як бабуся житиме, і де. А так у наших діток бабуся буде, і будинок дешево продається.
Дали згоду, доволі швидко оформили документи. Будинок гарний, особливого ремонту не потребує, тому відразу переїхали з дітьми. Бабуся Надія сподобалася маленьким бешкетникам. Вони весь час крутилися біля неї, від чого Варі легше займатися іншими справами, все ж таки нагляд є за хлопчиками.
Вечорами, коли збиралися спати, Андрій із Варею не могли заспокоїтися, розмовляли щодо Надії Петрівни. Як син зміг так поступити з нею. Невже в нього серця немає, і де гарантія, що його діти не поступлять так із ним.
