Я виросла у бідній сім’ї. Батько був звичайним робітничим, працював на фабриці. Мама – вихователька у дитячому садку. На кусень хліба мали на цьому і все. Ніхто не прагнув ні до чого більшого. Я не хотіла собі такого життя. Злидні набридли мені ще у дитинстві, тому вирішила для себе, що буду прагнути кращого. Закінчивши школу вступила в юридичне училище. Під час навчання зустріла Павла.
Кохання між нами не було. Наші стосунки будувалися на пристрасті й запалі. Я міцно вчепилася біля цього хлопця, бо він мав гроші. Його батьки відкрили власну юридичну фірму, яка мала попит у вищих колах. Я зі шкури пнулася, щоб їм сподобатися й таки вдалося. Паша зробив мені пропозицію. Отримавши диплом ми одружилися.
На перших порах нас взяли у сімейний бізнес. Я працювала юридичним консультантом на фірмі свекрухи та свекра. Чесно кажучи виходило у мене відмінно. Мене постійно хвалили й казали, що я далеко піду. Чого не скажеш про Павла. Він відверто зловживав своїми обов’язками та постійно сварився з батьками. Одного разу вони зібрали нас на нараду та повідомили, настав час нам відділятися. Думаю це рішення пов’язано з неадекватною поведінкою мого чоловіка.
Варто відзначити, що нас не покинули ні з чим. Завдяки зв’язкам та грошам батьків чоловіка ми відкрили власну справу. Успіх був грандіозний. Ми швидко йшли в гору. В основному усі важливі питання вирішувала я, але з часом Павло теж долучився до бізнесу й взявся за розум.
Через три роки ми розбагатіли. Купили власний дім, два автомобілі. Почали подорожувати. Під час однією з мандрівок я дізналася, що вагітна. Нашій радості не було меж. Я відійшла від справ та присвятила себе материнству. Паша добре справлявся і без мене.
Тепер нашим бюджетом та фінансами завідував чоловік. Він перестав радитися зі мною стосовно бізнесу. Не допускав до документів, нібито оберігаючи. Все ж я планувала після декрету повернутися до роботи. Не судилося. Через два роки я знову завагітніла. Павло сказав, що треба переїжджати у дім побільше. Автомобілі теж продав, натомість купив новий, лише для себе. Аргументуючи це тим, що поки я з дітьми мені машина ні до чого.
Ми прожили разом довгих 10 років. Поки одного вечора Паша не заявив, що хоче розлучитися. Мені нічого не пояснив, лише наказав, щоб я забиралася геть з його дому. Його дому! Можете собі уявити. Я намагалася відсудити у нього частину майна, але програла справу. Звісно куди мені було тягатися з його сімейкою.
Дітей залишили чоловікові, бо я не могла забезпечувати їх фінансово. Ні житла, ні роботи у мене не було. Перші декілька місяців мені давали з ними бачитися, а потім наші зустрічі припинили. Павло відправив моїх діточок на навчання за кордон.
Мені було важко повірити, що все це відбувається зі мною. Буквально рік назад я була щасливою мамою та коханою дружиною, а сьогодні у мене нічого немає. Чому це все сталося, навіть не знаю. Життя на цьому не закінчувалося. Декілька тижнів я дозволила собі поплакати, а потім влаштувалася на роботу. Орендувала невеличку квартиру. Навіть почала відкладати гроші на автомобіль.
Згодом у моє життя увійшов Захар. Він був цілковитою протилежністю Павла. Спокійний, врівноважений та добрий. Він ніколи не кричав, все обговорював та погоджував. Ми зблизилися та почали жити разом.
Минали роки. Біль від зради потроху вщухав, але рани на душі не гоїлися. Коли моє життя налагодилося Павло знову дав про себе знати. Йому вдумалося повернутися до мене. Він підстерігав мене на роботі, присилав квіти додому, писав повідомлення. Словом хотів помиритися, бо іншої такої більше не знайде. У моїй душі щось знову оживало, але я не могла собі дозволити цьому почуттю взяти наді мною гору. Я ніколи не проміняю надійного Захара на зрадника Павла.
